Арсен Федосенко: «Українське вино має бути відомим у всьому світі, й не тільки як продукт, а і як культурне явище»

Арсен Федосенко – український фотограф. Художник-графік за освітою, він почав знімати на другому курсі інституту, в 1996-му. Працював у видавничій, рекламній, навчальній галузях, завжди залишаючись художником. Із 2010 року займається художніми й культурними фотопроєктами у співпраці з Національною філармонією України, Посольством Італії.

Автор багатьох фотовиставок. Його різножанрові роботи відомі в Україні та за її межами, зберігаються у приватних колекціях України, Норвегії, Німеччини. Упродовж п’яти років працює з вином. Сьогодні своїми думками він ділиться із читачами видання «Напої. ТІ».

«Напої. ТІ»: Ви називаєте себе винним фотографом. Який зміст вкладаєте в це поняття? Які цілі перед собою ставите?

А. Ф.: Я художник. Олівець чи камера – лише інструменти. Та головний інструмент кожного художника – його уява й глибоке бачення світу. На одній з моїх фотопрезентацій мене назвали творчим амбасадором українського вина. Це точніше передає мою місію – закохати світ в українське вино.

Останні п’ять років я присвятив дослідженню виноробної теми у фотопроєкті «Нова історія українського вина». Річ у тім, що виноробство в Україні – давня традиція, ним займалися в промислових обсягах не лише на півдні, а й у Тернопільській, Вінницькій, Київській та Львівській областях.

Одна з цілей мого проєкту – відновлення виноградарства по всій Україні. Для мене виноградарство і виноробство – це перехід від парадигми споживача в парадигму творця. Перша – пасивна і веде до залежності, а друга є джерелом самоповаги і розвитку. Адже виноград має магічну здатність наповнювати місця новим сенсом, бути рушієм економічного й туристичного життя. Перехід від однорічних культур до багаторічних – то велика зміна свідомості. Як сказав Влад Чопак (винороб із Закарпаття): виноградарство – це тривалі стосунки з землею. Власник саду чи виноградника завжди дбатиме про землю, він мислить десятиліттями, а не одним сезоном. Це запорука сталості, зайнятості та інвестицій.

Читайте також: «Wine reloaders»: як український фотограф Арсен Федосенко закохує у виноробство

Я займаюсь художньою та рекламною фотографією вже 25 років. Коли з’ясував, що у нас вакуум інформації та якісних зображень вітчизняного вина, а видання ілюструють статті про українське вино знімками іноземних виноградників (!!!), то захотів виправити ситуацію. Тепер знаю, що такі митці існують в Європі, і вони роблять дуже креативні зйомки.

Хай там як, але фотографія – це документ, і я прагну донести глядачам реальну красу, а не вигадану. Хочу, щоб люди вірили моїм знімкам: виноград росте по всій Україні, з нього виходить прекрасне вино, не гірше, а краще за більшість іноземного. Це важко усвідомити, дивлячись на те, що п’ють українці. Значно легше казати, що у нас щось із кліматом не так, ніж визнати свій комплекс меншовартості.

Українські вина не схожі на тоскану, пріорат чи бордо. Але чи повинні такими бути?.. Щоб розібратися в темі, я пройшов школу сомельє, заклав власний виноградник і третій рік вчусь робити вино (відверто – я страшенно цим захопився…). З часом мій фокус від листків та ягід перейшов на виноградаря і винороба, адже їхня праця визначальна для якості вина.

Теруар теж має значення, просто з ним потрібно вміти працювати. Якісно зроблене вино з винограду Київщини «розповість» вам значно більше, якщо ви не порівнюватимете його, а будете смакувати і поєднувати з місцевою кухнею. Скуштуйте вина Кулініченка, рислінг «Вілла Ламаш» або «Цитронний» винарні «ММХХ» – і ви мене зрозумієте.

«Напої. ТІ»: Як почалося ваше захоплення винною тематикою? Що було приводом, тим щасливим випадком, що привів вас у цю тему?

А. Ф.: Почалось зі знайомства з винами «Колоніст». Я тоді слабо розумівся на винах, але усвідомлення, що вино може бути на 100% місцевим та якісним, справило на мене сильне враження. Після візиту на виноробню мене мучило питання: якщо у нас можна робити такі гарні вина, то чому вони одні серед малих виробників на ринку?.. Пошук відповіді привів мене на Київський фестиваль «Food&Wine», де я познайомився з багатьма виноробами, справжніми фанатами своєї справи.

Що мною рухає? Відчуття несправедливості. Таке враження, що винну галузь України навмисно розвалюють. Враховуючи обсяги продажу імпортного вина, а ще й розлитого під українською етикеткою, – це взагалі нонсенс і міна для нашої економіки, – я розумію, що комусь дуже вигідно мати Україну за ринок збуту. Але чи вигідно це українцям? Інтерес до локальних вин росте в усьому світі, виноградники з’являються в Британії, Швеції та Канаді, а ми свої корчуємо. Ситуацію може змінити армія амбітних крафтярів, котрі якіснимпродуктом повертають добру славу українських вин.

Їх потрібно підтримати чи хоча б не заважати їм. Ці люди інвестують у виробництва, закладають виноградники, створюють робочі місця. Та варто їм ліцензуватись, як їх відразу ж починають «контролювати» фіскальні та інші служби, виписуючи скажені штрафи. У нас близько двадцяти ліцензованих малих виноробів, хоч їх сотні по всій Україні, але за таких умов вони не будуть виходити з підпілля.

Продовження статті читайте у друкованій версії журналу «Напої. Технології та Інновації» №3 (89) 2021.

Придбати або оформити передплату на журнал можна за телефонами менеджерів:

Ірина Калюжна, тел.: +3096 45 87 682, reklama.nti@ukr.net
Лариса Товкач, тел..: +38 097 96 89 516, sad.nti@ukr.net
Альона Данчук, тел.: +38 097 528 36 46, sad2017@ukr.net

Читайте також: Chateau Chizay – більше, ніж просто вино
Богдан ПАВЛІЙ: «Виноробство – покликання і справа мого життя»