Робимо ставку на виробництво плодово-ягідних вин і медових напоїв: ключова дискусія професіоналів може змінити правила бізнесу та бюрократії

У рамках Міжнародної науковопрактичної конференції «Технології та інновації: від землі – до готового продукту» відбувся круглий стіл «Плодовоягідні і медові вина, сидри, соки та інші напої. Створення і подальший розвиток виробництва. Диверсифікація бізнесу. Нові продукти». Поштовхом для його проведення стало прийняття закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва теруарних вин та натуральних медових напоїв».

Під час дискусії порушувалися проблемні питання виробництва унікальних українських напоїв з плодів та ягід, з’ясовувалися варіанти їх вирішення. У роботі круглого столу взяли участь начальник відділу розвитку садівництва, виноградарства та виноробства Департаменту землеробства та технічної політики в АПК Міністерства аграрної політики та продовольства України Віктор Костенко, помічник-консультант народного депутата Верховної Ради Роберта Горвата (співавтора Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва теруарних вин та натуральних медових напоїв») Вадим Малищук, доктор технічних наук, завідувач відділу зберігання та переробки плодів та ягід Інституту садівництва НААН Олександр Литовченко, директор департаменту садівництва і горіхоплідних культур ТОВ АПК «МАЇС» Олександр Самойленко, член правління Асоціації виноробів Закарпаття, представник ТОВ «Агрофруктсервіс» та заводу з виробництва фруктових дистилятів «Перша Закарпатська палинчарня» Віктор Феєр і голова ГО «Гільдія медоварів України» Василь Барабаш. Модератором круглого столу став голова ГС «Укрсадвинпром», директор Інституту горіхівництва НААН Володимир Печко.

Для національного виноробства в Україні існують всі умови
Як зазначив голова ГС «Укрсадвинпром», директор Інституту горіхівництва НААН Володимир ПЕЧКО, плодово-ягідні вина виробляють практично у всіх державах світу, а особливо активно – в США, Франції, Великобританії, Німеччині, Італії, Росії та Китаї. Існують навіть дослідні центри з питань плодово-ягідного
виробництва.

Крім забезпечення населення біологічно-цінними продуктами, якими є плодово-ягідні вина, держави таким чином підтримують своє виробництво і значно поповнюють власні бюджети. Так, наприклад, у Німеччині кожного року в державну скарбницю від виробництва плодово-ягідних вин надходить близько 1 млрд євро, а
у Великобританії – близько 600 млн фунтів стерлінгів.

У колишньому СРСР Україна виробляла третину плодово-ягідної продукції на суму більше 1 млрд доларів США. І якщо в Україні в пострадянські часи виробництво плодово-ягідних напоїв завдяки деяким змінам у законодавстві було знищене, то, наприклад, у Білорусі його збільшили в рази. У сучасній Україні виробництва плодово-ягідних вин майже немає. А, наприклад, в Африці вина виготовляють з маракуйї, ананасів…

Як вважає провідний український фахівець з плодово-ягідного виноробства Олександр ЛИТОВЧЕНКО, вино можна зробити з усіх плодових та ягідних культур. Наразі для національного виноробства в Україні існують всі умови: і сировинні ресурси, і, зокрема, наявність дикорослих та малопоширених культур. Під керівництвом професора Олександра Литовченка була розроблена нормативно-технічна документація – всі технологічні інструкції та правила виробництва плодово-ягідних вин високої якості та на сучасному рівні. Що ж сьогодні стримує розвиток плодово-ягідного виноробства і що треба зробити передусім?

«Потрібно зменшити вартість ліцензії на виробництво, зробити всі умови для того, щоб якомога більше підприємств займалися переробкою сировини. Не всі виробники можуть вирощувати власний виноград чи ягоду, але їм теж треба створити вигідні умови для роботи, – вважає Володимир Печко. – Необхідно встановити акцизні податки на виготовлення плодово-ягідних вин на основі місцевої сировини на рівні виноградних вин. Сьогодні акцизний податок у 500 разів вищий, аніж податок для виноградних столових вин. Тобто за виробництво виноградного вина виробник сплачує в державну скарбницю 1 копійку, а за плодово-ягідні вина – 5,70 грн».

Плодово-ягідні напої теж треба експортувати, а не імпортувати, як це відбувається зараз, вважають учасники круглого столу. Наприклад, до України ввозиться білоруське яблучне вино від 40-65 грн за пляшку, а реалізується в середньому за 70-100 грн. У Росії, за статистикою, продажі фруктових плодових вин за 2017 рік виросли на 71%. Середня ціна на них становить 159 рублів, тобто 70 грн. Німецькі плодово-ягідні вина в
українських винних супермаркетах коштують від 130 грн (наприклад, малинове, ожинове та полуничне –
200 грн). Сливове вино виробляє лише Японія. І причому це не кріплені вина, без яких-небудь домішок…

Як зазначає Володимир Печко, якщо запитати у продавців в українських супермаркетах і винних маркетах, чи є попит на плодово-ягідні вина, можна отримати таку відповідь: «Ви бачите – порожня полиця. Напої з фруктів та ягід розібрали». Прикро лиш те, що в Україні їх не виробляють, а імпортують.

При цьому ціни вражають: вірменські плодово-ягідні вина коштують від 230 грн за пляшку, сербські – від 180 грн, виробництва США – від 470 грн. У середньому плодово-ягідні вина коштують 240 грн за пляшку, яка виробляється за кордоном. А за якою ціною в Україні здаються на переробку яблуко, груша та полуниця? Наприклад, яблука приймають по 5-7 грн за кг…

Плодово-ягідні вина треба виготовляти з сортових плодів
Щоб виробляти плодово-ягідні напої, які могли б конкурувати на міжнародному ринку, потрібна висока якість продукції та бренди. Але за сто років в Україні поки що не вдалося створити ні одного брендового напою. І кальвадос, і мадера, і херес – всі чужі. Отже, тепер треба розробляти свої національні напої.

За словами директора департаменту садівництва і горіхоплідних культур ТОВ АПК «МАЇС» Олександра САМОЙЛЕНКА, де виробляють один з найкращих соків України (сік «Найсік»), перше проблемне питання для виноробів полягає в тому, що для брендів треба використовувати елітну продукцію. Наприклад, соки в Україні роблять переважно з нестандартних, несортових плодів: виробники вичавили сік і вважають, що це добрий продукт. Те ж саме стосується і плодово-ягідних вин – їх треба виготовляти з сортової продукції.

«Необхідно створювати напої з натуральної сировини – якісні, класичні. Потрібно пропонувати співвітчизникам свою продукцію, пропагувати її – хай вона буде дешевшою, але поступово треба витісняти закордонні вина, як свого часу було з польськими та турецькими яблуками, – наголошує Олександр Самойленко. – А щодо експорту напоїв, то необхідно пам’ятати, що як тільки українські виробники почнуть припускатися помилок, закордонний ринок закриється, як це було раніше. Тому на першому місці повинні бути якість і бренди. Виготовляти напої вигідно, адже завдяки цьому можна отримати 100-200% прибутку, а
з вирощування садів – дай, Боже, сил їх утримувати!»

Як зазначив Олександр Литовченко, вирощування садів та виробництво плодово-ягідних напоїв завжди треба розглядати в комплексі. Вітчизняні вчені, починаючи з Симиренка, не уявляли вирощування плодів та ягід без зберігання та переробки.

Дистиляти ні в яких законах не відображені
Голова Асоціації виробників фруктових дистилятів Закарпаття Віктор ФЕЄР висловив сподівання, що найближчим часом будуть внесені зміни до законодавства щодо виробництва плодових дистилятів на кшталт малих виробників вина та натуральних медових напоїв, де буде відображена тема плодових дистилятів. 20 березня 2018 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку виробництва теруарних вин та натуральних медових напоїв», який суттєво спростив легалізацію виробництва зазначених напоїв. Хоча й там не все так просто: малі виробники вина змушені будуть домагатися внесення поправок до інших нормативно-правових актів, що регулюють їхню діяльність та неузгоджені з новими вимогами вказаного закону.

Плодовий дистилят і міцні напої з плодового дистиляту – це частина тієї вікової традиції, якою славилися багаті на сади регіони України і яка сьогодні починає відроджуватися. Тому наразі вкрай необхідна допомога законотворців, які прийняттям відповідного закону або поправок до вже існуючих відкриють виробникам дистилятів шлях до легального ринку. А це, попри легалізацію діяльності, ще суттєво допоможе фермерам, садівникам та місцевим жителям розширити ринок збуту власної плодово-ягідної сировини та реалізовувати значну частину своєї продукції, яку можна вирощувати в невеликих кількостях і в необмежений термін.

На жаль, сьогодні в основному законі, який регулює виробництво алкогольних напоїв (Закон України №481), плодові дистиляти чітко не відображені. Плодовий дистилят, згідно з законодавчими актами та стандартами, згадується дуже рідко, у більшості випадків як допоміжна чи другорядна сировина, а не як високоякісний продукт, яким його вважають у розвинених країнах світу. Така ситуація значно ускладнює процедуру оформлення та отримання всіх необхідних дозвільних документів.

Наприкінці минулого року до Закону України №481 внесли зміни, завдяки яким у вказаному законі з’явилося поняття «зернового дистиляту». Але цього недостатньо, адже внесення нового поняття до Закону потребує узгодженості з іншими законами та великою кількістю нормативних документів, наказів, положень, стандартів тощо, які регламентують діяльність з виготовлення дистилятів. Неузгодженість нормативно-правових актів значно ускладнюють легалізацію такого виду діяльності. У законі обов’язково треба розширити класифікацію дистилятів (плодові, виноградні, хмельові – як це зробили із зерновим дистилятом) і внести зміни у відповідні закони та велику кількість нормативно-правових актів, положень і наказів. Тому тим, хто хоче вести легальний бізнес, довелося створити громадське об’єднання «Асоціація виробників дистилятів Закарпаття» для підготовки пропозицій з врегулювання зазначених питань.

«Сьогодні важливим питанням також є визначення міцності напоїв з плодових дистилятів. Значна частина виробників дистиляту в Україні вважає, що міцність дистилятів не повинна перевищувати 50%, а в Європі при цьому більшість виробників перейшли на міцність 38-40%, – розповів Віктор Феєр. – Тому виробникам доводиться готувати власні ТУ, адже чинні ДСТУ обмежують напої міцні плодові у міцності до 45%. А це суттєво впливатиме на лінійку і ціну плодових дистилятів, адже саме від міцності напоїв розраховуватиметься і акцизний збір. Також я вважаю, що ціна ліцензії на продаж алкогольних напоїв для малих виробників має бути значно меншою. Тим паче, що позитивний досвід в Україні існує. Мова йде про зменшення наприкінці 2016 року вартості ліцензії для виробників пива обсягом до 3000 гектолітрів з 500 тис. грн до 30 тис. грн за рік). Варто також акцентувати увагу на тому, що на фестивалі палинки (дистилятів), який відбувся у 2016 р. в угорському містечку Дюла, було представлено 196 видів напоїв з дистилятів! Їх готують з усього, що росте, і при цьому нічого ні з ким не узгоджують. Натомість в Україні, маючи на руках ліцензії на виготовлення плодових спиртів та напоїв з плодових спиртів (наразі їх в Україні аж дві, а як їх отримують в ДФС – це окрема тема бесіди), необхідно підготувати ще й проекти технологічних інструкцій, запросити представників галузевої дегустаційної комісії для відбирання проб, потім дочекатися засідання
дегустаційної комісії і тільки тоді затвердити технологічну інструкцію на той напій, який у подальшому можна буде реалізовувати. А це все займає чимало часу».

Отже, як зазначив Віктор Феєр, для того, щоб в Україні почали створюватися підприємства з виробництва дистилятів та спиртових напоїв з дистилятів, треба врегулювати чотири основні питання:
1) внести до закону чітке визначення плодових дистилятів, доповнити відповідні закони та нормативно-правові акти, які регламентують виробництво плодових дистилятів;
2) чітко прописати перелік документів, які потрібно подати до ДФС України, для видачі відповідних ліцензій. А ще краще передати право видачі ліцензій на обласні управління ДФС;
3) зменшити вартість ліцензії на оптовий продаж алкогольних напоїв (залежно від кількості виготовленої продукції);
4) спростити механізм затвердження технологічних інструкцій та надати можливість створення дегустаційних комісій на місцях.

Але чи потрібні ці комісії взагалі? Адже у всьому цивілізованому світі ринок відкриває шлях продукту до споживача, а не комісія, якою б професійною вона не була. Досить двох структур які мають контролювати виробника: ДФС (щоб виробник сплатив податок з кожного літра виготовленого напою) і Держпродспоживслужби (може перевірити якість продукції). І оскільки виробники дистилятів мають сезонні терміни для виробництва, потрібно зробити все для того, щоб процес оформлення документів займав не більше двох тижнів, тоді можна буде легко адаптуватися під сезонний врожай і розширяти відповідну лінійку напоїв, яка є досить широкою.

Медові напої оздоровлять націю
Під час круглого столу його учасники обговорювали і питання розвитку медових напоїв. Як наголосив голова Гільдії медоварів України Василь БАРАБАШ, їхнє значення для України не тільки економічне, воно ще етнічне й історичне, тому що медові напої присутні в генах українців. Медові напої та плодово-ягідні вина відіграють значну роль в оздоровленні людей. Населення тих країн, які мають у своєму раціоні натуральні
напої, в рази менше страждають від проблем з серцево-судинними захворюваннями (як, наприклад, це відбувається у Франції, Італії чи Іспанії).

Що стосується ринку медових напоїв України, то він не настільки заповнений, як хотілося б. У медові напої переробляється дуже незначна частина меду, адже це дорогий продукт. До речі, недолік плодово-ягідних напоїв полягає в тому, що не всі вони мають достатню цукристість, а щоб зробити добрий напій, треба додати цукор, але краще використовувати корисний мед. Україна сьогодні займає перше місце в світі з виробництва та експорту меду. Наша країна експортує меду більше, ніж весь Євросоюз його виробляє. Українські медовари можуть переробляти приблизно 10% сировини. Отже, скільки тоді припадає медових напоїв на одного мешканця України? Якщо переробити весь справжній мед, видобутий за рік (за умови, що українці не будуть його їсти), вийде всього три літри медового напою на одного мешканця. Це дуже мало. А якщо переробити 10% меду на напої, на кожного мешканця припаде всього-на-всього 300 грамів.

«Але Україна в змозі переробляти ще більше меду, і це дасть можливість стабілізувати ціни на цей продукт. Медові напої – це банк, у який вдало можна вкласти гроші. Їхня вартість зростає з кожним роком, тому що вистояні напої стають ще більш вишуканими та цінними. І медовари, і країна від цього тільки виграють», – вважає Василь Барабаш.

Медовар наголосив, що в новому законі зазначено, що медові та плодово-ягідні напої треба виготовляти тільки зі своєї продукції. Так, у майже всіх медоварів є свій мед, але для збалансування кислотності та збагачення напою вітамінами використовується незначна частина ягід, здебільшого лісових. Але як у пасічника може бути свій ліс або своя ділянка лісових ягід? Або ж чи обов’язково тримати пасіку, щоб у плодово-ягідне вино додати 5-10% меду? Краще всі ці «моменти» продумати в законі, щоб потім у виробників напоїв не було проблем.

«Я вдячний, що ті питання, які ставилися в галузі десять років тому, наразі вже вирішені, – зазначив Василь Барабаш. – Хочу наголосити на допомозі, яку надав для цього Віктор Костенко – начальник відділу розвитку садівництва, виноградарства та хмелярства Мініагрополітики України. Дуже багато зусиль також доклав професор Олександр Литовченко. Багато людей не вірили, що можна буде змінити систему дозволів, але сьогодні це відбулося».

На рівні Уряду можна лобіювати ті чи інші зміни
Як зазначили учасники круглого столу, завдяки останнім змінам у законодавстві, а точніше зако нам, які були прийняті за сприяння депутатів Верховної Ради Роберта Горвата, Андрія Водатурського та інших, справа нарешті зрушує з мертвої точки.

20 березня Верховна Рада України підтримала прийняття законопроекту №6693 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва теруарних вин та натуральних медових напоїв». Гравці ринку очікують, що восени цей закон буде діяти і в країні з’явиться багато якісних плодово-ягідних напоїв.

«Тривалий час головною перешкодою для виходу малих виноробів на ринок залишалася непомірна плата за ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями у розмірі 500 тисяч гривень у рік. Це був необґрунтований фіскальний тягар для виробників, – вважає Вадим МАЛИЩУК, помічник-консультант народного депутата Верховної Ради Роберта Горвата. – Адже фактично виключав усіх малих виноробів з ринку. Якщо для малого виробника плата 500 тисяч гривень у рік за оптову ліцензію була непідйомною сумою, то для домінуючих лікеро-горілчаних та винзаводів лише усувалася конкуренція. У свою чергу, зарегульований порядок ліцензування виробництва позбавляв останніх надій малого винороба на власне виробництво, адже потрібно було зібрати понад 140 дозвільних документів різних відомств. Прийнятий Закон №2360 (законопроект №6693) це змінив».

Як зазначив заступник голови Гільдії медоварів України Володимир ДМИТРУК, сьогодні виробників обмежили кількістю виготовленої продукції:

«Але краще платити за кожну пляшку, і ці 500 тисяч будуть просто не потрібні. Коли завод виробляє мільйон пляшок, йому ці 500 тисяч – як 5 копійок! А інший виробник ці 500 тисяч просто не може потягнути! Давайте будемо платити з кожної пляшки – і буде чесно! – пропонує Володимир Дмитрук. – Але це навряд чи відбудеться, бо в галузі є свої лобісти. Ми, виробники плодово-ягідних та медових напоїв, досі нікому непотрібні в цій державі, виживаємо, як можемо!»

Як підказує Вадим Малищук, законодавство поступово можна і треба змінювати, зрештою, прийняті
нещодавно законодавчі ініціативи підтверджують це. Якщо ж ставити сумнівні, але ультимативні вимоги без належного представництва галузі – можна залишитися ні з чим. Прийнятий Закон №2360 визначив, які суб’єкти господарювання є малими виробництвами виноробної продукції. Окрім спрощеного та декларативного підходу до регулювання виробництва, також передбачена можливість створення дегустаційної комісії галузевої громадської спілки, яка не лише визначатиме нові марки вин виноградних, вин плодово-ягідних та напоїв медових, але й відстоюватиме інтереси виробників.

Безумовно, ключове питання, яке гальмує розвиток галузі, – це акцизи. Як зазначив Василь Барабаш, перші акцизи були введені в США для боротьби з надприбутками корпорацій. Сьогодні акцизи в Україні в основному запроваджуються на тютюнову та алкогольну продукцію. Але в Європі, де є безліч виноробів, з вином працюють як з харчовим продуктом. Щоб бути з ЄС в єдиних умовах, Україні потрібно скасувати гриф підакцизності на натуральні продукти без додавання етилового спирту. Натуральні напої не повинні бути підакцизними.

«Також пропоную створити громадську раду при Мінагрополітики України, щоб легше було впроваджувати ефективні пропозиції, тому що вони дуже довго узгоджуються, – підсумував Василь Барабаш. – Нам потрібна команда екстреної роботи на основі симбіозу Міністерства і громадської ради. Бо ті питання, які ми зараз розглядаємо, треба було вирішити ще 3-5 років тому».