Кореневласні саджанці винограду – привілеї зеленого живцювання чи сучасний тренд інноваційних технологій?

Г. В. ДМИТРІЄНКО, канд с.-г. наук, Д. О. ФІЛІПОВ, аспірант

Інколи все нове – добре забуте старе, але в нашому випадку це не зовсім так. Разом з прищепленою культурою вирощування європейських сортів винограду на підщепах, стійких до пошкоджень філоксерою, нематодами, низькими зимовими температурами та іншими абіотичними факторами, все більшого розвитку набуває виробництво кореневласних саджанців з цінними агробіологічними та господарськими ознаками.

Відоме ще з давніх часів зелене живцювання як ефективний спосіб розмноження винограду набуло нового сенсу з розвитком мікроклональної культури in vitro та застосуванням молекулярних ДНК технологій. Отримані високоякісні гібридні форми рідкісних сортів винограду, вільні від вірусних та  мікоплазмених інфекцій, а також стійкі до філоксери, далі розмножують живцюванням у контрольованому середовищі in vivo.

Вирощування кореневласного садивного матеріалу шляхом зеленого живцювання не тільки можливе у тепличних комплексах наукових центрів клонової селекції, а й набуло поширення у виробничих господарствах і на присадибних ділянках. Для вдалого укорінення та отримання високого виходу товарних саджанців необхідно вирішити такі ключові питання, як вибір сорту, визначення термінів живцювання та виду зелених чубуків (розмір пагонів, кількість міжвузлів), підбір конструкції теплиці та обладнання для створення мікроклімату, вибір субстрату та контейнерів для вирощування (якщо це саджанці з закритою кореневою системою), стимуляторів укорінення та інші. Єдина жорстка вимога – підтримання вологості повітря у теплиці на рівні 92-98%, адже живці на початковому етапі ще не мають власних коренів і можуть отримувати вологу тільки через листя. При цьому важливо, щоб вода розпилювалася у тонкій аерозольний туман і, таким чином, листкова поверхня завжди була зволожена.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Від теорії – до практики: як виростити якісний виноград?

Наразі на ринку існує багато пропозицій конструктивних виконань та монтажу таких систем туманоутворення з різними варіантами обладнання. Для живцювання використовують неуражені шкідниками та хворобами зелені пагони (зазвичай верхівки) і пасинкові пагони, що видаляються при формуванні кущу. Якщо кількість похідного матеріалу обмежена, пагони нарізають через кожен вузол вище вічка навскіс. Тоді живці на нижньому кінці матимуть половину вузла, а на верхньому – вічко, лист та пасинок. Залишають таку листкову поверхню, яка забезпечує фотосинтез і укорінення та в той же час не перевищує витрати вологи на транспірацію та асимілянтів на дихання.

При цьому укорінення живців вище за діаметр чубуків приблизно на 10 мм, а зрізати їх краще з насичених вологою рослин (рано вранці, коли підвищена вологість повітря). Пагони, що втратили тургор, зазвичай не мають шансів на приживлювання. Нижній лист видаляють і далі витримують пагони у розчині стимуляторів росту (препарати, що містять у складі фітогормони або речовини групи ауксинів, наприклад, індолілмасляну
кислоту). Експозиція може тривати від 6 до 12 годин, після чого живці висаджують у ґрунт або субстрат.

Найбільш інтенсивно утворення зачатків коренів (калюсу) відбувається у перші 10 діб за умов температури повітря 25-26°С і його вологості 98%. Оскільки новоутворені кореневі зачатки інтенсивно дихають, субстрат повинен забезпечити добре проникнення повітря до живця, мати достатні волого- та теплоємність, бути відносно стерильними. Як субстрат використовують торф, пісок, перліт, вермікуліт або їхні суміші у різних
пропорціях із перегноєм і ґрунтом. З появою на українському ринку кокосових субстратів все більше набирають популярності різні композиції з кокосової стружки, чіпсів та волокна. Але будь-який обраний субстрат для забезпечення росту і розвитку не тільки коренів, а й наземної частини укоріненого живця повинен мати певну кислотність (рівень рН) та містити поживні речовини у збалансованих пропорціях. Тому для заправки субстратів обирають комплексні добрива, що містять у складі повний набір макро- та мікроелементів, а їхні фізичні властивості дозволять рівномірне перемішування та розподіл у субстраті та головне – повільне надходження у кореневу зону поживних речовин протягом усього періоду росту.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Здоровый виноград – для идеального качества вина», – технический эксперт по специальным культурам компании «Сингента» Владимир ВОЕВОДИН

Комплекс усіх цих факторів забезпечує не тільки укорінення, а й подальший розвиток рослини. Якщо все вдало підібрано, то ріст пагонів починається з 15-ї доби. Величина приросту утворених на живцеві пагонів забезпечує більший відсоток виходу стандартних саджанців. Взагалі, вихід стандартних саджанців становить від 70 до 92%.

Отже, за умови дотримання всіх елементів технології зеленого живцювання впродовж одного вегетаційного сезону можна отримати кореневласні саджанці з розвиненою надземною та кореневою частинами, які повністю зберігають усі ознаки материнської рослини з бажаними господарськими та біологічними ознаками.