До Першої світової війни броварі Галичини та Польського Королівства переробляли разом в рік 5500 вагонів ячменю та 800 тисяч кг хмелю

Дмитро Косатий

У 1917 році в Кракові відбувся другий з’їзд промисловців Галичини, на якому у секції харчової промисловості доповідав інженер-електрик, один із директорів Окочімського броваря Роман Роскнехт. Який розповів про розвиток пивоварної промисловості у Галичині та Польському Королівстві, у порівнянні його з іншими країнами. На той час, доповідач зробив висновки, що для відновлення та розвитку пивоварної промисловості потрібно було, по-перше, змінити оподаткування  пивоварної промисловості, по-друге, захистити у майбутньому місцевих  виробників від навали закордонних конкурентів обкладенням їх митом, а також заснувати осередки професійного навчання у пивоварній сфері.

На думку Романа Роскнехта, після закінчення першої світової війни пивоварна промисловість Галичини могла б не тільки відновити втрачені потужності, але й значною мірою їх перевищити. Прогноз, який він складав на майбутнє пивоварної промисловості складався з статистичних даних довоєнного споживання пива у Галичині та Королівстві Польському, у порівнянні його із іншими країнами. Виходило, що у середньому у Галичині до війни консумація пива становила 17 літрів на особу, у Королівстві, заледве 10 літрів. Натомість в Австрії вона була в межах від 120 до 180 літрів, у Німеччині 120 літрів, в Англії 140 літрів, у Бельгії 230 літрів, та у Франції 40 літрів. 

До війни у Галичині існувало 105 броварень, у Польському Королівстві 112 і саме вони мали б стати фундаментом подальшого розвитку пивоваріння у Польщі. До війни розвиток пивоварної промисловості стримувала низька потужність броварів, більшість яких не володіли паровими машинами, у порівнянні з Австрійськими броварнями та броварнями.

За словами доповідача, високі податки та низька розгалуженість промисловості  у Галичині, та підтримка горілчаної промисловості у Королівстві,  гальмували і нищили пивоварну галузь. Воєнні дії на території Королівства та Галичини, фізично знищували підприємство, а реквізиція зерна та обмеження його використання призвели до спаду продукції пива від 1914 року до 1916 з 15% до 30%, від виробленої у попередні роки кількості на Галичині.

У 1909-1911 роках на  середніх та великих підприємствах відбулось технічне переоснащення, яке дало змогу вийти на такий же рівень як і на закордонних броварнях. Це було пов’язано із можливістю скасувати права пропінації та виходу підприємств у сферу вільної конкуренції та пристосування до нових умов.

До війни броварі Королівства та Галичини переробляли разом в рік 5500 вагонів ячменю та 800 тисяч кг хмелю, використовуючи при цьому 12 тисяч вагонів вугілля. Якість ячменя у Галичині була низькою, тому його використовували більше, це змушувало більших виробників закупляти ячмінь у Моравії та Угорщині. Натомість у Королівстві Польському високе мито на імпорт ячменя, примусило місцевих виробників вирощувати ячмінь, який по якості не поступався моравському.

Автор доповіді висловив сподівання, що об’єднання Галичини та Королівства, посприяє залишенню у новій країні значної грошової маси на закупівлю ячменя. Хміль в обидвох регіонах не здобув великого визнання, крім декількох виробників, які експортували його під назвою Жатецького, навіть, в Америку, що також могло свідчити  про можливість покращення у майбутньому його якості. Провина за якість хмелю лежала, на думку, Романа Роскнехта, на виробниках.

Оподаткування пива у Галичині мало здирницький характер, “завдяки” гмінним і краєвим податкам. Дійшло до того, що оподаткування в Амстердамі було нижчим ніж у Кракові та Тарнові. 50% ціни на пиво, яку платили споживачі, становили податки, лише 16 % ціни становила сировина, і лише 1.5% ціни припадало на  машини й техніку. Пиво при будь – якій можливості, обкладалося податком. Це гальмувало ріст консумації пива і тримало її на низькому рівні. Натомість експортери знаходили шпарини у законодавстві і їм вдавалося уникати такого високого оподаткування. Такий стан речей призвів до середньовічної практики віддачі підприємств в оренду у Галичині за виключенням Львова і Кракова, що не приносило доходів гмінам і придушувало вільну конкуренцію, оскільки орендарі могли гнобити тих хто їм перешкоджав.

Місцеві виробники пива  покривали  90%  від консумації пива у Галичині, лише 2% експортували за кордон, експорт до Королівства був практично не можливий через великі митні збори. Великі та середні  виробники організовували продаж через гуртовиків, що давало змогу відправляти пиво на значні відстані, малі підприємства продавали своє пиво безпосередньо на місці та мали справу із шинкарями. Більшість галицьких броварень входила до Спілки охорони броварів створеної за ініціативою уряду, однак користі реальної вона не приносила. 

Читайте також: ПИВОВАРНІ LITOPYS ТА MALLE ВІДВІДАЛИ УЧАСНИКИ БІЗНЕС-ТУРУ, ЩО ВІДБУВСЯ ПІД ЧАС XII ФОРУМУ ПИВОВАРІВ, ДИСТИЛЯТОРІВ ТА ВИРОБНИКІВ НАПОЇВ

А ще більше цікавих статей про виноробство, пивоваріння ви можете прочитати у наших журналах. Електронна версія доступна до завантаження безкоштовно на період війни: https://techdrinks.info/product-category/2023-2024/.

Журнал «Напої. Технології та Інновації» виходить друком у форматі «перевертайко» 2 в 1 з журналом «Пиво. Технології та Інновації». Адже з початку воєнного стану два видання «Напої. Т. І.» та «Пиво. Т. І.» об’єдналися і виходять одночасно. 

Щоб придбати друкований випуск нового журналу або передплатити видання на 2025 рік, звертайтеся за контактами:
Лариса Товкач, менеджер, +38 097 968 95 16, sad.nti@ukr.net
Анна Панкратенкова, тел.: +38 097 75 92 583, reklama.nti@gmail.com
Ірина Петронюк, тел.: +38 096 49 16 692, oksana.buh.ti@gmail.com

Передплата триває!