Для порятунку виноробної галузі уряду пропонують впровадити три ефективні кроки

Винороби пропонують уряду впровадити кілька простих і ефективних дій для порятунку української виноградарсько-виноробної галузі.

Таку думку висловила Анна Горкун, власниця і СЕО 46 Parallel Wine Group, СЕО Inkerman Ukraine, передає nv.ua.

«У 2019 році виноробні підприємства України заплатили в державний бюджет 1,5 млрд грн акцизних зборів, 300 млн грн ПДВ, 700 млн грн податків з роздрібної торгівлі. Виноградарство і виноробство — сфера, в якій задіяно на цей момент близько 200 тис. осіб», — йдеться в повідомленні.

Проте, ємна і перспективна українська виноградарсько-виноробна галузь, при загальному зростанні продажів в категорії «вино», стагнує. Так, в період з 2014 до 2018 року, згідно з даними Держстату, загальна площа виноградників в Україні скоротилася на 6 тис. гектарів (з 49 до 43 тис. га).

«Причина, насамперед, у тому, що, не дивлячись на зусилля українських виноробів, бренд „українське вино“ поки ще не сформувався. За інших рівних умов, споживач, часом, вибирає недорогі імпортні позиції, віддаючи їм перевагу перед українськими в тому ж ціновому сегменті. Відповідно, продажі українських вин не ростуть», — пояснює експерт.

За її словами, такі процеси не кращим чином впливають на галузь: викорчовуються виноградники, скорочуються робочі місця, зменшуються відрахування до державного бюджету. Уже зараз більшість виноробних підприємств в Україні збиткові і потребують державної підтримки.

«Критичність ситуації в галузі підкреслює і аналіз ціноутворення: близько 90% тихого вина, яке вироблене в Україні, продається за ціною менше 100 грн за пляшку. Це та ціна, в межах якої малий і середній виноробні бізнеси просто не зможуть отримати можливість інвестувати в розвиток і просування, отримати прибуток і зробити якісне вино, сплативши податки і рахунки постачальників, дистриб’юторів і мереж», — зауважує Анна Горкун.

Таким чином, для виробництва якісного вина потрібні інвестиції і капітал, який самі винороби, на жаль, не можуть сформувати на такому низькомаржинальному продукті.

«Ми, як виробники, не чекаємо інвестицій, і розуміємо, що рятувати треба насамперед великі підприємства, від яких залежить часом добробут цілих регіонів. Також ми розуміємо, що очікувати монетарної допомоги від держави — необґрунтовано. Отже, ми бачимо можливим швидко впровадити кілька простих і ефективних дій», — підкреслює Горкун.

• По-перше — скасування акцизи на тихі і ігристі українські вина. Це дозволить наблизити Україну до норм і стандартів, за якими ЄС регулює свої виноробні ринки, а також зробить український продукт доступнішим для вітчизняного споживача.

• По-друге — відтворення спеціального фонду, в який будуть здійснюватися відрахування від роздрібного продажу вин, як це раніше було з 1,5% збором. На цей момент фактично відбувається сплата двох акцизів: акцизного податку, підтвердженого акцизною маркою, і податку на роздріб.

«Замість того, щоб повністю відправляти ці відрахування до місцевих бюджетів, як це відбувається зараз, їх слід було б розділити: половину залишити в місцевих бюджетах, половину — відправляти в спецфонд, який буде фінансувати системний розвиток галузі — участь виноробів в експортних виставках, посадку нових виноградників, покупку засобів для їх обробки і української техніки, фінансування навчальних програм. З цього ж бюджету можна фінансувати розвиток і підтримку бренду „українське вино“, розвиток якого націлений на створення позитивного іміджу українського вина на внутрішньому ринку», — вважає фахівець.

• По-третє — допомога у виході на міжнародні ринки. Як цьому може посприяти держава? Насамперед, завдяки створенню зон вільної торгівлі. Наведу приклад: Україна поки не реалізувала Договір про зону вільної торгівлі з Туреччиною. При тому, що українські громадяни навіть зараз, в період карантину, активно відвідують Туреччину, часто як туристи, і витрачають гроші в цій країні, ми поки не маємо можливості користуватися преференціями, які дає зона вільної торгівлі. Для порівняння, сусідня Молдова успішно реалізувала такий договір і, при значно меншому туристичному потоці, вже отримала можливість експортувати свої вина на турецький ринок з нульовим митом.

«Ці нескладні „вправи на три дії“ дозволять бізнесу протриматися в період створення довгострокової стратегії розвитку галузі, не є конфліктами для всіх учасників ринку — від виробників до кінцевих точок продажів, імпортерів і дистриб’юторів, а також показують волю держави в питанні створення інвестиційно привабливого клімату в цьому секторі економіки», — підсумовує Анна Горкун