Податкова так і не квапиться роздавати ліцензії малим виноробам

Хоча днями перший закарпатець таку за спрощеною процедурою отримав. Один з п’яти, які подали документи. А загалом по Україні таких щасливчиків — третина. Хтось тільки-но «зачекінився», хтось чекає вже рік, хтось — півтора. Усі ті, хто ліцензію отримав, були зареєстровані більше року тому.

Співпало так, що з Міланом Беринцем, керівником сімейного господарства «Терруар» (добре відоме як комплекс «Винний сад»), я розмовляв телефоном саме в той час, як він знаходився у столиці, аби забрати ліцензію, тобто у понеділок, 3 серпня. Я саме розбирав статистику подачі декларацій та видачі ліцензій, а пан Мілан був першим з закарпатців, хто подав документи — його декларація була зареєстрована ще 27 березня 2019 року, тож мене вельми цікавив його досвід. Свій успіх Мілан Беринець пояснив наполегливістю. Протягом усього часу він постійно щось виправляв та досилав. На вимоги, переважним чином, Державної податкової служби України. Хоча перше зауваження — щодо неправильного вибору лабораторії — він отримав майже відразу, від Держспоживслужби. Нагадаю, що спочатку до останньої на чотирьох аркушах паперу (бо ж електронна форма так і не запрацювала) подається декларація, і якщо вона приймається, то далі потрібно подавати документи до Державної податкової служби України, яка утворилася з Державної фіскальної служби України у серпні минулого року, тож і в моїх старих текстах буде ДФС. Але люди там ті самі… Щоправда, і у Києві Міланові вручили жадану ліцензію теж не з першого разу. Зробили при оформленні якусь помилку та попросили зайти пізніше.

Як бився з системою Леонід Бабчук, я писав рік тому. Там же є рекомендації щодо зовсім рішучих дій, і ними вже дехто скористався. А також з оглядом на всю проблему можна додати ще один метод, але про все це трохи згодом.

Отак майже з кожним: «дпсники» вимагають додаткові документи, уточнюють якісь дані. Аж до того, чи районовані сорти винограду висаджено. Це хіба ваша парафія??!?! І в ДПС (чи не найголовніше!) не дають письмових відмов, лише усні. А інакше повинні були б видати ліцензію не пізніше тридцяти днів від дати реєстрації документів. З тих, з ким я бесідував, ця участь оминула «піонерів» — Георгія Молчанова та Валерія Петрова. Можливо тому, бо Георгій був найперший, а Валерій примудрився отримати попередню ліцензію ще за тією, більш складною системою. За якою і досі ліцензуються великі підприємства.

Нагадаю, які саме документи потрібно надавати ДПС, оригінал інформаційної картки доступний за старим посиланням, на сайті ДФС, на новому не шукайте, або ж читайте та цитуйте Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». І ніякі внутрішні розпорядження не можуть бути вищими за Закон України. Юридично.

Отже:
1. Заява (довільної форми).
2. Копії засновницьких документів.
3. Копії документів, що підтверджують власність або відповідно до інших не заборонених законодавством підстав володіння та/або користування приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва алкогольних напоїв.
4. Для малих виробництв виноробної продукції — зареєстрована декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства.
5. Договір з акредитованою відповідно до законодавства лабораторією (у разі відсутності власної акредитованої лабораторії) з перевірки якості та безпечності вин виноградних, вин плодово-ягідних та/або напоїв медових.

У заяві зазначаються реквізити атестату виробництва, виданого центральним органом виконавчої влади, уповноваженим відповідно до законодавства, та документа, що засвідчує акредитацію лабораторії.
Документи подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа, або посадовою особою органу ліцензування.

Найлегше з’ясувати, скільки ліцензій було видано. В ДПС на відповідній сторінці web-сайту знаходиться у відкритому доступі та регулярно оновлюється «Єдиний державний реєстр виробників спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». У вигляді файлу формату Microsoft Excel 97-2003. Тож достатньо його відкрити та виконати пошук за словосполученням «для малих виробництв виноробної продукції». В найновішій версії — від 31 липня — ліцензія виписана одинадцятьом виноробам. Одноосібникам чи організаціям. Порахували. А скільки було зареєстровано декларацій?

О, це вже робота для супергероя. Начебто є єдиний реєстр — «Перелік зареєстрованих декларацій відповідності матеріально-технічної бази малих виробництв виноробної продукції вимогам законодавства» — на web-сайті Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Відкривай та вивчай! От і я так думав. А потім з бесіди з одним виноробом взнав, що другий подав декларацію, а його, цього другого винороба, в головному реєстрі є не бачив. Тож я поліз вивчати реєстри територіальних органів. І почалися відкриття…

Слава богу, що ця табличка Google-документу містить не лише перелік зареєстрованих декларацій, а й посилання на папки Google-диску, де містяться декларації, зареєстровані безпосередньо в області, як і має бути за правилами. Бо шукати регіональні реєстри через web-сайти територіальних органів Держспоживслужби було б дуже довго. Скажу по секрету, не на всіх є сторінки для цих самих реєстрів. Але при цьому сам реєстр може існувати!

Цим недбалість в оформленні документів не вичерпується. Десь є папки з деклараціями, але нема зведеної таблиці. А й справді, навіщо, якщо тих виноробів аж семеро (Миколаївська область), троє (Київська) або лише один (Вінницька та Чернівецька)? Хоча у Тернополі не полінилися ФГ «Татове вино ВБ» (ми добре знаємо як Father’s wine) і до таблиці занести. Або в Полтавській області таблицю складено для двох виноробів. А от ПП «Мале підприємство „Стаєр“» та ТОВ «Господарство Бабурка» присутні у таблицях, але ніде нема їхніх опублікованих декларацій, що вже є порушенням. «Бабурчине господарство» розташоване в Запорізькій області, декларації його колег тут є, але в кожного по-своєму: у ТОВ «Чисте місто – Запоріжжя» кожен аркуш викладено окремим pdf-ком і називаються вони деперсоніфіковано: «Декларація винороба 2020-04-08». А декларація ФОП Шарапов М.С. виглядає як чотири jpg-ги та знаходиться в окремій піддиректорії. Годі жалітися, якщо pdf-файл декларації відсканований у поганій якості або догори дриґом. Але от декларація ФОП «Тельпіс» не має унікального номеру, в цій позиції пусто, як нема і другого підпису відповідальної особи, про вручення. Сподіваюся, на руке все ж таки видали повністю оформлену декларацію.

Часто відрізняється інтервал літер для папок. Наприклад, в когось від «А» до «В», а в когось від «А» до відразу «Б». Ну, це можна пережити, а от в Миколаївській області папку створено на кожну літеру. Навіть для твердого «Ґ». Длубайтесь. Вже не кажучи про те, що потрапляння до відповідної папки може відбутися за будь-якої з літер. От можете вгадати, в якій папці буде ТОВ «Вайн айдіа»? «Т»? «В»? Правильний третій варіант — «А». Всі здогадалися, що йдеться про Wine Idea?

Найбільш «неочікуваною», як і мало бути, виявилася служба Одеської області. Таблиця тут є, але вона захована в папці для літер з «О» по «Р». Є тут і декларація ФОП Коміссаров А.В. В двох частинах. З різною якістю і різною кількістю аркушів. При тому, що область там вказана Київська. А номер привласнено одеській — 15-04. Ще одна декларація пана Комісарова (а йдеться про теж відому марку — Biologist) міститься вже в папках Київської області, і тут в нього київський номер — 10-01, перший. За ним він ліцензію і отримав.

Тож довелося лазити усюди і збирати все до купи. Результат: якщо в офіційному єдиному реєстрі двадцять чотири (24) рядки, то в моєму варіанті їх, гм, сорок (40). Така собі невеличка розбіжність. Серед цих декларацій є повтори, і це нормально. Наприклад, вже згадуваний Георгій Молчанов спочатку подавався як ФОП, а через два тижні вже в якості ПП «Виноробня „Сливино“». Так можна чинити, треба лише написати відмову. І деяких повторів немає, а якісь лишилися. Не зрозуміло поки що, навіщо в реєстрі фігурує декларація «Бейкушу». Ліцензія в виноробні є, і діятиме вона до липня 2022 року. Тож за виключеням Beykush та дублів, на ліцензії очікують тридцять п’ять (35) суб’єктів. Відкинемо ще двох: декларація ТОВ «Теневі» (Закарпаття) зареєстрована 7 липня, а ФОП Польшаков В.Р. (Одеська область) — 16 липня, тож формально місяць ще не сплив. Отримали ліцензії одинадцять (11). Тож 11/33×100= 33,(3)%. Рівно третина. За двадцять два місяці. «Однако, тенденция…»

Цікаво також, що перші дві ліцензії були видані протягом місяця: з 16 листопада по 13 грудня 2018 року. Далі настала перерва до 13 травня 2019 року — рівно п’ять місяців. Наступна перерва тривала два місяці, далі протягом місяця — з 15 липня по 15 серпня — було виписано ще три ліцензії. Пауза зменшилася, і через один місяць та два тижні, в один день — 30 вересня — було виписано дві ліцензії. А менше, ніж через три тижні, 16 жовтня, ще одна. Наступна перерва тривала чотири місяці. Лише 21 лютого вже цього року була виписана наступна ліцензія. Далі податкова побила свій рекорд, не видаючи ліцензію п’ять місяців і один тиждень. До 30 липня 2020 року. Якщо в цьому є якась система, то до Нового року слід очікувати ще на чотири-п’ять ліцензій. І настане в нас свято…

Але це невеличке дослідження руйнує той міф, що малі закарпатські винороби не поспішають легалізуватися. П’ять бажаючих — гарний результат, більше лише в Миколаївській та Одеській областях — в них сім, в інших менше. Але це також показує, що значно менша за площею виноградників Миколаївська область у підприємницькому захваті обганяє Одеську. А на четвертому місці (падам!) — Хмельниччина з чотирма виноробами. Чекали? І один з них — Богдан Павлій.

З якої причини податкова затягує чи просто не видає ліцензії, ми можемо лише гадати. Але тут нема нічого нового, так було і до спрощення процедури. Тоді причина була ясна, є численні свідоцтва: посадовці очікували на хабарі. Орган виконавчої влади, як я писав вище, створили новий, але ж люди лишилися всі ті самі. Тож і найперша причина, певне, та сама. І якщо є інші, то вони будуть непомітні на тлі цього, головного. Бо в нашої податкової немає цілі збирати більше податків — тоді б вона реєструвала більше підприємців. А от з кількості та величини штрафів слідує, що мета в неї — нищити бізнес. Якщо б в посадовців були державницькі інтереси, тут був би парадокс. Але інтереси особисті, тож його немає.

Інший закарпатський винороб, що очікує на ліцензію з кінця лютого цього року, Влад Чопак, трохи розлютився. Він подає скарги. Майже за тими рекомендаціями, що були у статті річної давнини. Я нагадаю, цитати взяті звідти:

1. Скарга до ДПС України та обласної податкової. Це перше, що зробив Влад, він звернувся до голови ДПС.
2. Скарга до Державної регуляторної служби України з посиланням на ст. 166-12 «Кодексу України про адміністративні правопорушення» (далі — КУпАП), де «за невидачу або несвоєчасну видачу ліцензії передбачений адміністративний штраф».
3. Заява в поліцію або прокуратуру з посиланням на ст. 356 «Самоправство» та ст. 367 «Службова недбалість» Кримінального кодексу України. Це друге, що зробив Влад, але він звернувся відразу до СБУ.
4. Скарга до Антимонопольного комітету.

Останній пункт додаю я. Бо цю ситуацію в цілому можна розглянути також як перешкоджання службою ДПС появі в Україні цілої галузі виробництва. Та, як не дивно, нових платників податків: малих виноробів. І треба розуміти, що насправді їх бізнес значно більше, ніж лише виноробство. Вони вже зараз активно розростаються як туристичні об’єкти, дегустаційні зали та ресторації. Тобто це має бути той самий активний малий та середній бізнес, що складає більше половини економік справді розвинутих країн. Отже, ми маємо порушення законодавства про захист економічної конкуренції. З боку державного органу! І саме цим займається АМКУ. Які тому причини, чиї інтереси відстоює ДПС — друге питання. Достатньо наявних ознак. Читаємо Закон України «Про захист економічної конкуренції».

Стаття 4. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму
2. Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

З викладеного вище витікає, що ДПС чинить, і таки — неправомірні дії, оскільки порушують постанови Кабміну, в результаті чого конкуренція на ринку виноробів не зростає. Далі.

Стаття 15. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю
1. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
2. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів.

Ну, наче, і так все ясно. Але повторимо. Як для американців.

По першому пункту: або усні вказівки, або навіть і бездіяльність органу влади (ДПС) призводить до недопущення конкуренції — не створюються нові виноробні підприємства. Не хочу думати, що вони заважають великим виноробам. Пропоную тимчасово вважати, що вони заважатимуть виробникам горілки.

По другому пункту: орган влади (ДПС) перешкоджає створенню нових підприємств — виноробних. Факт вчинення антиконкурентих дій вважаю встановленим.

Принадність цього варіанту в тому, що заяву може подати не лише постраждала сторона. Буквально: «Про дії чи бездіяльність суб’єктів господарювання, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть повідомляти Комітет, або його територіальні відділеня, особи, права яких НЕ порушуються внаслідок неправомірних дій у конкуренці».

Тож навіть я можу подати до АМКУ заяву, де аргументація спиратиметься на цей матеріал. Але, панове винороби, ви мали б робити це першими. І на цю статтю ви можете посилатися, як на готове статистичне дослідження. Та пред’являти власні докази того, що орган виконавчої влади — Державна податкова служба України — чинить антиконкуренті дії. Чим більше заяв, чим більше доказів, тим більше шансів на успіх.

Декому з виноробів обіцяють чи справді допомагають депутати. Але так не має бути, система має працювати сама, автоматично і чесно. Та і не вистачить депутатів на кожного винороба. Тож давайте щось робити самостійно. Наснаги.

Текст — Олександр Зубко, джерело – www.wineofukraine.com.