Горілка, водка чи оковита – що є питомо українською назвою напою та яка між ними різниця

Олексій СОКИРКО – фахівець з історії України XVII – XVIII ст. (сфера наукових інтересів – військова та соціальна історія, історія повсякдення країн Центральної і Східної Європи раннього Нового часу), викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка розповідає, що українські дистиляти мають дуже багаті й давні традиції, чимало з яких, на жаль, у наш час майже забуті. Часто, вживаючи слова «горілка», «оковита», «самогон» або «хлібне вино», ми не замислюємося над їхнім справжнім значенням, а також над тим, як змінилися ці напої з плином часу. Зрештою, які з них були питомо українськими?

Почнемо з того, що всі три назви, винесені у заголовок статті, однаково українські, але позначали три різні, хоч і споріднені між собою напої. Їх ріднила між собою технологія дистиляції, відома на землях України-Руси принаймні з Середньовіччя. У XV столітті вона перекочувала з лабораторій алхіміків на кухні й почала використовуватися для отримання спиртних напоїв.

Сировиною для отримання спиртів шляхом перегонки в спеціальних пристроях (алембиках) могли бути найрізноманітніші продукти: винне сусло, плоди, фрукти та навіть… молоко. В Східній Європі, зокрема і на наших землях, багатих на хліб, це було переважно збіжжя, борошно та солод. В історичних документах XVIXVIII століть для позначення цих дистилятів бачимо два терміни – «водка» та «горілка». Зараз їх часто
плутають і вважають синонімами, хоч між ними існує суттєва різниця.

Перший з них і найраніший – «горілка», «горелка» – скоріше за все, утворився від дієслова «горіти», й з польської мови (gorzałka) потрапив до староукраїнської та чеської (чеське – paléna voda – горілка, звідси ж чеське pálenka – особливий гатунок горілки). В староукраїнській мові ця назва передавала особливості технологічного процесу дистиляції – «паленя горелки». Дипломат і шпигун Ульріх фон Вердум, описуючи відвідини корчми на Львівщині в XVII столітті, ділився враженнями:

«Старі руські баби звеселялися за кахляною піччю питтям горілки. Називають її на Русі Horilka, поляки ж Grzolka або ж, якщо мовити латиною, Crematum».

У козацькій Україні паралельно зі словом «горілка» вживали також іншу назву – «вино горілое». Словом «вино» взагалі часто називали міцні трунки загалом. Так, у 1748 році козацький старшина Микола Ханенко подарував своїм петербурзьким знайомим «куфу* двойного вина, сіесть горілки».

Ознайомитись з продовженням статті можна у випуску №2 (84) журналу “Садівництво і Виноградарство. ТІ”.

Оформити передплату ви можете за тел.: +38 (0362) 60 88 21

Або зв`язатися з менеджером за тел:

+38 097 968 95 16,

+38 096 491 66 92,

+38 095 921 04 33

Чи надіслати заявку на e-mail: sad2017@ukr.net