Сертифікація як перепустка на євроринок

Провідні українські овочівники, незважаючи на думки експертів, усе частіше замислюються про вихід на європейські ринки. На заваді масованому виходу в європейські супермаркети є кілька перепон, одна з яких — сертифікація продукції за міжнародними стандартами. Навіщо та як правильно сертифікувати овочеву продукцію розповідає доцент кафедри стандартизації та сертифікації сільгосппродукції Національного університету біоресурсів і природокористування України Юлія Слива.

— На жаль, незважаючи на проєвропейські наміри вітчизняних фермерів, далеко не всі з них готові до повноцінного виходу на європейську арену. Тут є кілька проблем і зовнішніх (тих, що не залежать безпосередньо від України), і внутрішніх (суто наших). По-перше, якість українських овочів не завжди відповідає вимогам ЄС, і й ціна на них вища. Так, ми добре навчилися вирощувати продукти борщового набору, проте абсолютно не обізнані зі смаковими вподобаннями європейців. Українці все ще нехтують упаковкою, натомість у Європі зовнішній вигляд — чи не найголовніший після безпечності. Крім того, ані дефіциту, ані значного попиту на овочі в ЄС немає, навпаки — деякі європейські країни штучно стримують урожайність, щоб не обвалити ринкові ціни.

Щодо внутрішніх проблем України: більшість овочівницьких господарств або роблять це в недостатніх обсягах, або мають проблеми з якістю. І ті, й інші зазвичай не можуть гарантувати безпечність продукції за відсутності дієвих і сертифікованих систем управління, а також простежуваність. Відтак, торгувати з розвиненими країнами вони не зможуть.

— Чи не перше, що повинен зробити виробник, щоб у майбутньому вийти на євроринок, — сертифікувати виробництво?

— Сертифікація — це другий крок, а перший — розробити дієві системи управління якістю та безпечністю продукції відповідно до міжнародних стандартів. Зауважте, вимоги до якості продукції визначає споживач, а безпечність — контролює держава.

Виробники мають бути свідомі того, що рано чи пізно сертифікацію доведеться пройти, бо згодом більшість роздрібних й оптових торгових мереж навіть на внутрішньому ринку просто не братимуть продукцію на реалізацію.

— Розкажіть про стандарти більш детально. У чому їх переваги та недоліки?

— До міжнародних стандартів належать ISO 22000:2005 й ISO 22006:2009.

Стандарт ISO 22000:2005 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга» визначає вимоги до Системи управління безпечністю харчових продуктів і може бути застосований для будь-якого виробника в межах харчового ланцюга, зокрема, і виробників сировини. Відтак, кожен виробник під свій кінцевий продукт повинен конкретизувати вимоги та розробляти заходи щодо їх дотримання.

Стандарт ISO 22006:2009 «Системи менеджменту якості — Настанови щодо застосування ISO 9001:2008 в рослинництві» може застосовуватися в рослинництві, зокрема, у вирощуванні; обробці; збиранні зернових культур; культивованих багаторічних рослин; диких рослин, які спеціально не вирощуються; садових рослин, що включають різні види фруктів, овочів, коренеплодів. Цей стандарт не може застосовуватися як основа для сертифікації.

Широкого застосування отримали галузеві та регіональні стандарти, що нині набули міжнародного статусу, а саме: GAPs, GlobalGAP, BRC, IFS.

Стандарт GAPs — Good Agricultural Practices(належні сільськогосподарські практики) звертає увагу на чотири первинні компоненти процесу виробництва: ґрунт, вода, персонал, засоби обробки та виробництва.
GlobalGAP — незалежна добровільна система гарантії безпечності продуктів харчування для первинного сільгоспвиробництва.

Однією з основних цілей стандарту є отримання безпечних продуктів, керуючись аналізом ризиків, принципами НАССР й обмеженням до мінімуму використання добрив і засобів захисту рослин, щоб гарантувати безпечність продуктів харчування на ринку, обмежити негативний вплив сільського господарства на довкілля та працівників, а також раціонально використовувати сільгоспугіддя.

Перевага стандарту — наявність чітких вимог до виробників, розроблені чек-листи, якими послуговуються під час проведення аудиту та сертифікації. Тобто господарство відразу має орієнтири та може оцінити свій стан виробництва.

BRC — британський стандарт, який базується на принципах HACCP, інтегрує вимоги ISO 9001:2008, GMP і GHP.Відповідність вимогам цього стандарту є обов’язковою в мережах роздрібної торгівлі Великобританії. Недолік BRC — загальність вимог і необхідність конкретизувати їх до кожного виду діяльності.

IFS — технічний стандарт, розроблений Федеральною асоціацією німецьких торгових профспілок і Федерацією Торгівлі та Розподілу.Вимоги IFS — гарантування безпечності та якості продукту, який реалізується в певних торговельних мережах.

Упевнена, з усіх стандартів оптимальним для виробників овочів є GlobalGAP.

— Що таке взагалі стандарт GlobalGAP і які його особливості?

— GlobalGAP 15 років тому започаткували європейські мережі роздрібної торгівлі. На той час уміст пестицидів у продукції, яку продавали в супермаркетах, ніхто не контролював. Це негативно позначалося на здоров’ї покупців і впливало на репутацію торгових закладів. Тому для виробників було впроваджено єдині стандарти й однакові правила виробництва та постачання продуктів у супермаркети Європи.

Перші сертифіковані на відповідність вимогам GlobalGAP господарства з’явилися 2003 року. Із 2004-го це явище стало масовим, а з 2006-го набуло міжнародного характеру. Нині на відповідність вимогам GlobalGAP сертифіковано виробників понад 100 країн, а загальна кількість господарств, що мають сертифікат GlobalGAP, становить близько 100 тис. Лідерами з кількості сертифікованих господарств є Італія, Іспанія та Нідерланди. Якщо подивитися на загальну картину господарств, то на частку рослинної продукції припадає 74%, продукції тваринництва — 17%, аквакультури — 9%.

— У чому полягає головна відмінність цього стандарту від решти?

— GlobalGAP — єдиний стандарт, який містить вимоги конкретно для первинних виробників.Документ мінімізує ризики сільгоспвиробництва шляхом відстеження всього виробничого циклу. Сертифікат GlobalGAP гарантує, що конкретний продукт отримано зо жорсткого дотримання всіх рекомендацій і вимог, він не містить небезпечних речовин біологічного, хімічного та фізичного походження.

— Які етапи має пройти виробник, щоб бути сертифікованим по GlobalGAP?

— Їх три: визначення галузі сертифікації, попередній аудит для оцінки поточного статусу та безпосередньо сам сертифікаційний аудит (із видачею сертифіката) для підтвердження відповідності вимогам GlobalGAP.
На етапі визначення галузі сертифікації виробнику слід обрати діяльність чи продукт, який піддаватиметься сертифікації. На другому проводиться оцінювання за встановленими контрольними точками та критеріями відповідності їм. Щоб пройти сертифікацію, виробник мусить виконати всі основні вимоги та 95% другорядних. Перелік контрольних точок для вирощування продукції рослинництва містить історію ділянки чи поля й управління нею, відповідність системи захисту рослин, охорону праці та здоров’я працівників, контроль забруднення довкілля, походження та якість насіннєвого матеріалу, безпечність продуктів харчування на основі аналізу ризиків, використання логотипу тощо. За кожною контрольною точкою аудитор визначає відповідність установленим критеріям з урахуванням рівня вимоги (головна чи другорядна).

Доволі часто на цьому етапі виробники відмовляються від свого наміру щодо сертифікації через те, що стан господарства не відповідає переважній кількості вимог, а провести багато змін не кожен може собі дозволити.
Якщо власник господарства ухвалив позитивне рішення щодо сертифікації, підписується контракт із сертифікаційним органом, який апробований системою GlobalGAP, надаються необхідні дані, сплачуються відповідні внески.

— Як відбувається сертифікаційний аудит?

— Після приведення господарства у відповідність до вимог, що зазначені в контрольних точках стандарту, заповнюється спеціальний перевірочний лист і подається заявка на сертифікацію в інспекційну організацію.
Інспектування триває 4–8 годин. Під час його проведення дозволяється присутність консультанта, який має право надати консультаційну допомогу чи необхідні роз’яснення.

Цілком припустимо, якщо інспекція виявила невідповідності чи має певні зауваження. Це нормально, адже немає нічого ідеального, тим більше, якщо господарство це робить уперше. Це не означає, що підприємство не сертифікують. Аудитори просто висловлюють усі зауваження, а виробник самостійно визначає час, що необхідний для їх виправлення, і подає запит на другий аудит. Кількість таких аудитів не лімітована, однак в інтересах виробника, щоб їх було якнайменше. До речі, аудит проводять лише за наявності продукції.
Коли сертифікаційний орган переконався у відповідності підприємства стандартам GlobalGAP, виробнику протягом 2–4 тижнів видають сертифікат і присвоюють індивідуальний номер (GGN). Саме за ним можна ідентифікувати сертифіковану продукцію конкретного підприємства.

— Яка вартість сертифікаційного аудиту?

— Вона залежить від органу сертифікації, розміру виробництва, кількості працівників і обраних галузей сертифікації. Вартість сертифікації малих і середніх підприємств за однією позицією становить близько 15–20 тис. грн. Урахуйте, що сертифікат дійсний 1 рік. Потім щорічно необхідно проходити повторну сертифікацію.

— Яка кількість українських господарств на сьогодні має такий сертифікат?

— В Україні представлені підприємства, що є членами GlobalGAP: мережа супермаркетів «Метро Кеш енд Кері» (підрозділ METRO Group), «Ашан», мережа Billa (підрозділ REWE Group), підприємство «МакДональдз Юкрейн Лтд.» (McDonald’s Europe). Постачальники сільгосппродукції для цих операторів повинні бути сертифіковані відповідно до вимог стандарту GlobalGAP.

Із 2005 року в Україні були сертифіковані за стандартами GlobalGAP невелика кількість господарств, але тенденція йде на зростання. Зокрема, підприємства, що були сертифіковані: підприємства Миронівського Хлібопродукту ПрАТ «НВФ “Урожай”» і ПрАТ «Кримська фруктова компанія», ФГ «Малинівка», ФГ «Нова Мрія», ПП «Імпак», ТОВ «Добра городина», ТОВ «Обрій» та ін.

— Що слід ураховувати виробнику, який прийняв рішення про сертифікацію на відповідність вимогам GlobalGAP?

— Особливості «національного виробництва»:

– виробники часто не володіють інформацією про допустимий рівень умісту пестицидів й інших хімічних речовин у готовій продукції. В Україні є як чітко розроблений технологічний регламент застосування пестицидів і добрив, так і санітарні норми щодо допустимого рівня їх у вирощеній продукції. Цими джерелами слід користуватися під час розроблення документації;

– багато українських господарств не мають добре розвиненої інфраструктури. До того ж часто відсутні найнеобхідніші об’єкти: сховища для продукції, відведені місця зберігання добрив і пестицидів, відповідні приміщення для оброблення продукції. Часто обробка відбувається взагалі під відкритим небом або в аварійних приміщеннях, санітарні норми яких викликають побоювання;

– досить складним питанням залишається утилізація тари з-під добрив і пестицидів. Іноді ці ємності просто спалюють або повторно використовують у домашньому господарстві, що є неприйнятним;

– у нас на недостатньому рівні налагоджена система реєстрації та подання скарг щодо доброякісності продукції, у той час як це обов’язковий елемент для успішної сертифікації за GlobalGAP;

– значна кількість агропідприємств застосовують для польових робіт техніку, що не відповідає технічним нормам. Процедура калібрування та повірки такої техніки майже не застосовується;

– плановані норми внесення добрив часто розроблені на загальних рекомендаціях, а не на основі результатів аналізу ґрунту. Тільки щорічне визначення вмісту в ґрунті поживних речовин дозволяє розробити обґрунтовану систему підживлення;

– виробникам важко зорієнтуватися в заходах, які дозволяють гарантувати ідентифікацію та простежуваність продукції.

– Яких помилок припускаються виробники, упроваджуючи систему та сертифікацію відповідно до вимог GlobalGAP в Україні?

— По-перше, переважна більшість господарств не вважають за потрібне аналізувати ризики, що можуть мати місце під час виробництва, або не розуміють специфіки біологічних, хімічних і фізичних небезпек. Відсутність такого аналізу або невірна ідентифікація ризиків не дозволяє гарантувати безпечність готової продукції.
По-друге, оскільки під час проведення аудиту необхідно довести відповідність вимогам, то є потреба для кожної контрольної вимоги розробити пакет документів і забезпечити наочне підтвердження дотримання процедур, тому що в аудиторів є такий вислів: «Що не записано, або я не бачив — того не було».

— Які переваги сертифікації GlobalGAP для господарств?

— Системний підхід роботи, упевненість замовників і споживачів, захист із боку законодавства, адже в більшості країн світу система GlobalGAP вважається найбільш ефективним інструментом управління виробництвом і постачанням безпечної продукції. Насправді, усі ті виробники, з якими мені довелося поспілкуватися, визнають, що це було варто зробити — бодай для себе самих.

Говорить практик:

Віктор Фарафонов, директор ТОВ «Бетек»

— Наше господарство має багато замовлень з Європи й інших країн на ягідну продукцію, адже маємо 40 гектарів чорниць і 20 гектарів малини відмінної якості. Проте ми фізично не моглипрацювати на зовнішніх ринках через відсутність міжнародного сертифіката. Відтак, я знайшов консультанта, який допоміг усунути проблеми в господарстві перед сертифікаційним аудитом.

Роботи, що проводилися, не були безпосередньо пов’язані із сертифікацією — ми б усе одно їх рано чи пізно виконали. Найдорожчим виявилося спорудження агрохімічного комплексу на території господарства, де сьогодні зберігаємо всі ЗЗР. Також довелося встановити біотуалети для робітників, обладнати місце для рукомийників, налаштувати правильну систему відходів, утилізації тощо. Усе це обійшлося близько 200 тис. гривень. На все про все знадобилося близько року.

Потім відправили зразки нашої продукції в спеціальну лабораторію в Німеччину, де досліджувався вміст хімічних речовин у рослинах. Результати аналізів стали відправною точкою стандартизації. Після цього запросили спеціального аудитора з компанії, що надає сертифікатGlobalGAP. Він протягом трьох днів досліджував роботу підприємства: перевіряв належний рівень документації, стан поля, спілкувався з працівниками щодо умов їхньої праці тощо. Лабораторний аналіз і приїзд аудитора коштували нам ще 2300 євро. Сам сертифікат видається безкоштовно та діє протягом одного року.

Так, здобути сертифікат дуже важко, бо той, хто вирішив його отримати, має бути прискіпливим до всього, що відбувається, а подекуди навіть абсолютно змінити підходи до роботи. Наприклад, деяким господарям видавалося смішним, що за вимогами GlobalGAP працівники перед виходом у поле мають обов’язково мити руки. І так у всьому — на кожен процес є свої інструкції, правила, які слід виконувати. У нас також не було все бездоганно, й були помилки: наприклад, не облаштували місце для прання робочого одягу, але завдяки спеціалістам і бажанню швидко усували недоліки. Не скажу, що це важко (в українському законодавстві діють набагато більш жорсткі норми), просто слід робити все правильно та по-європейськи.

Наявність сертифіката зовсім не означає, що під вікнами вишукується черга з європейських оптових компаній. Це просто чудовий спосіб заявити про себе: підприємство заносять у реєстр сертифікованих компаній, і якщо та чи інша торгова мережа у вас зацікавлена, її спеціалісти зроблять замовлення.

Насамкінець, я провів сертифікацію по одному виду продукції — чорниці, а коли захочу отримати такий самий по малині мені це буде зробити в рази простіше.

Джерело: www.agrotimes.net