Якість українського вина зростатиме

Традиційно восени на столичному ВДНГ пройшов уже 13-й Kyiv Food and Wine Festival – вино-гастрономічний фестиваль Києва, завдання якого – популяризація українського вина, підвищення винної культури та розвиток виноробної галузі в Україні. Знані бренди знайомили відвідувачів з новинками, а малі винороби презентували свої експерименти. «Н.Т.І.» розпитав учасників фестивалю про перепони розвитку та перспективи виноробної галузі, українські винні тренди та найближчі плани.

Уже п’ять років організатор фестивалю Сергій КЛІМОВ популяризує українське вино широкій аудиторії, адже щороку робить акцент саме на вітчизняних напоях – як від великих компаній, так і від авторських виноробень. Крім того, він відкрив у Києві вже три заклади Like a local’s, де можна скуштувати якісні українські вина, заснував інформаційний портал про вино Uwines і сам збирається зайнятися виноробством.

– Ринок активно розвивається. Великі компанії інколи ростуть занадто швидко, намагаються охопити всі торгові мережі та втрачають при цьому якість. Це поганий знак. Щоб залишитися на ринку, треба постійно змінюватися на краще, – вважає організатор Kyiv Food and Wine Festival Сергій Клімов. – А от малі винороби дуже радують. Деякі з них уже отримують ліцензії. В країні вже багато зроблено для того, щоб можна було легально продавати вино. Не треба боятися: якщо вже почав цей шлях, якщо хочеш розглядати виноробство як бізнес, то це не просто представлення вина на фестивалях. Це повноцінна робота з робочими місцям зик залишитися на рівні фестивалю і з часом зникнути.

У найближчі п’ять років, найімовірніше, з’явиться ще понад десяток малих виноробів, які займуть ринок HoReCa, за умови, що матимуть лояльні цінові позиції та витримуватимуть якість. Вважаю, малим виноробам важливо обрати невелику кількість позицій і робити їх добре. Великі гравці переформатують свій бізнес, вони будуть націлені на трендові речі – оранжеві вина, вина з підв’яленого винограду, цікаві купажі. Головне – маємо бачити зростання якості. Один зі світових трендів – автохтонні сорти винограду. Їх в Україні також є чимало, але зазвичай винороби працюють з найбільш відомими. Вже зараз починається бум винної культури: з’являється все більше шкіл, винних порталів, проектів, телеграм-каналів. У своїх закладах помічаємо, що люди цікавляться, хочуть не просто пити вино, а й дізнаватися про нього більше.

ВЕЛИКІ ГРАВЦІ: КУЛЬТУРА СПОЖИВАННЯ ТА ДОВІРА

Провідні компанії-виробники вина бачать перспективи розвитку насамперед у підвищенні культури споживання серед українців та довірі до якості вітчизняного вина.

– На жаль, у магазинах український споживач здебільшого віддає перевагу імпорту, частка якого зростає. Натомість частка українських вин на ринку залишається на тому ж рівні. Це пов’язано, зокрема, з політикою крупних мереж. Вони продовжують розширяти власний імпорт. Тож ми ведемо конкурентну боротьбу не лише з українськими виробниками, а й з дешевим імпортом. Досі серед споживачів поширений психологічний стереотип: усе, що зроблено не в Україні, краще, ніж українське, – розповів керівник відділу маркетингу Inkerman Ukraine Віталій ШЕВЧУК. – Радує те, що споживачі потроху переходять на сухі сортові вина. Це відслідковується у продажах, на винних виставках, де цікавляться саме такими винами. Для вибагливих покупців маємо преміальну лінійку витриманих та марочних вин Inkerman Reserve – це лімітовані серії у високому ціновому сегменті. Велику увагу ми приділяємо роботі зі споживачами, культурі споживання. Вона розвивається, але ще є куди рости. В Києві аудиторія вже підготовлена, тут проходить багато подій. Тому відвідуємо фестивалі в різних регіонах України, розказуємо людям про вина. Компанія намагається залучити і нових споживачів, випускаючи креативні лінійки вин.

– Цього року ми спільно з брендом Prima Maria запустили одноіменну лінійку: на етикетках пляшок зображені сюжети за мотивами робіт Марії Примаченко. В цій лінійці сухі, напівсухі та напівсолодкі вина. Її цільова аудиторія – люди, близькі до мистецтва. Також ці вина гідно можуть презентувати Україну іноземцям, бути гарним подарунком, бо роботи Марії Примаченко добре відомі за кордоном, – продовжує Віталій Шевчук. – Для молоді ми випустили лінійку I choose – напівсолодкі вина з яскравими етикетками, адже в Україні досі спостерігається тенденція до споживання напівсолодких вин. Ми прагнули спростити вибір споживачам, які ще не розбираються в сортах винограду. Це те, що сподобається молодій аудиторії, яка п’є слабоалкогольні напої. Це зможе заохотити її почати споживати вино. Найбільшим попитом користується наша Класична Колекція. Цьогоріч ми оновили її дизайн: сортові та купажні вина відрізняються за концепцією етикеток. Також додали до лінійки сухе Розе (з червоного винограду Піно Меньє за білою технологією) – тренд останніх років як у Європі, так і в Україні.

Ще одна знана на ринку компанія – SHABO – своєю місією називає популяризацію та підвищення рівня винної культури. «Центр культури вина SHABO», розташований безпосередньо на підприємстві, минулого року відвідало більш ніж 50 тисяч людей.

– Ми вважаємо, що вино – це передусім культура. Культура виноградарства, культура виноробства, культура споживання, – переконаний керівник департаменту HoReCa компанії SHABO Леван ШИНДЖИКАШВІЛІ. – За 10 років, відколи ми створили «Центр культури вина», тисячі поціновувачів вин SHABO відвідали наше підприємство і переконалися, що в Україні спроможні створювати вина найвищої якості. Додатковим доказом цього є більш ніж 350 вищих нагород, які вина SHABO отримали на найбільш престижних міжнародних конкурсних дегустаціях. Ми раді, що в Україні набирає обертів власний виставковий та фестивальний рух і українські винороби та споживачі мають змогу дегустувати самобутні локальні вина, оцінювати їх органолептику, спілкуватися з однодумцями. Під час таких заходів перш за все презентуємо теруар Шабо, де на 1200 га зростає 4 млн виноградних лоз 20 сортів винограду. Самобутність теруару, майстерність виноградарів та виноробів – запорука отримання теруарних вин SHABO з великим потенціалом витримки. Загалом продажі нашого вина у системі HoReCа зростають не менше ніж на 10% щороку. Останнім часом ми підготували поціновувачам високоякісних вин цікаві пропозиції. Наприклад, мова йде про природно-напівсолодкі вина колекції Shabo Reserve, які створено за технологією зупинки процесу бродіння холодом. Спробуйте й оцініть, як майстерно в винах збережена природна солодкість самої виноградної ягоди. Дуже рекомендую також вина Шардоне та Ркацители за кахетинською технологією. «Оранжвайн» – це абсолютний світовий тренд. Їхнє бродіння та витримка відбувалися в автентичних грузинських квеврі, виготовлених у Грузії та інстальованих у «Винному домі SHABO». Окрема тема – ігристі вина SHABO з власного винограду шампанських сортів Піно Нуар і Шардоне, які були висаджені в терруарі Шабо ще в 2004 році. Мені здається, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому чекаємо на вас у «Домі ігристих вин SHABO», де ми презентуємо вам ігристі вина за популярним у всьому світі методом Charmat, а також за класичною технологією шампанізації у пляшках. Таке вар- то спробувати хоча б раз у житті!

УСПІШНИЙ ДОСВІД: ЗНАЙТИ СВОЮ НІШУ

Beykush winery першою з невеликих виноробень отримала ліцензію – у 2017 році, ще за старими правилами та повною процедурою. Продавати вино почала у липні 2018-го. Сьогодні продукція Beykush winery представлена в ресторанах та спеціалізованих винних бутіках практично в усій Україні.

– Українське вино треба вміти продавати. Це стосується не лише виноробів, а й безпосередніх продавців, – впевнена власниця виноробні Beykush winery Лариса ШНЕЙДЕРІС. – Ми проводимо дегустації, навчання, презентації, намагаємося знайомити усіх зацікавлених з нашими винами. Організовуємо гастро-винні вечори, нас запрошують на дегустації різних клубів за інтересами. Наші споживачі – це люди, які люблять
Україну і поважають українське вино. До сих пір зіштовхуємося з сумнівами в якості українського вина. Намагаємося доводити зворотне – витримувати якість, експериментувати з блендами. Маємо кілька лінійок. Так, «Артанія» показує принцип нашого виноробства, теруар місцевості. Це іконічні вина, якими ми демонструємо філософію нашого бренду. «Артанія» червоне – одне з найулюбленіших вин серед споживачів. Лінійка «Бейкуш» виготовлена з винограду, вирощеного поряд із Бейкушівською затокою. Нова
лінійка «Фантазія» має авторські етикетки з квітами, які намалювала власниця виноробні Лариса Шнейдеріс. Це вина Тіморассо (п’ємонтський сорт, вперше представлений у нашому моносортовому вині), Альбаріньйо, Ілюзія (екс-периментальне вино з винограду сорту Темпранільо з додаванням сортів Піно Грі та Сапераві). Наш акцент – незвичні сорти, бленди, технології. Плануємо розширятися. Чим більше висаджуватимемо виноградників, тим більше робитимемо моносортові вина. Ми селекціонуємо виноград, відбираємо кращі ягоди, бачимо попит та потенціал. За рік можемо виробляти до 20-25 тисяч пляшок. Однак багато позицій вин сьогодні виготовляються у кількості не більше 350 пляшок, вони швидко розходяться. Зараз ми будуємо ще одну виноробню, що дасть можливість збільшувати обсяги.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 11 Kyiv Food and Wine Festival: чем удивляли украинские и зарубежные виноделы

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ МАЛИХ ВИНОРОБЕНЬ: ЗА І ПРОТИ

Співзасновник Father’s Wine Віктор КОНДРАТ, вино «Йоханнітер» якого на цьогорічній премії U-Wines було нагороджене сріблом, восени вже отримав ліцензію. Це дає можливість виходити на продажі. Є надія, що такі вина будуть у спеціалізованих магазинах та ресторанах. Зацікавленість є. Люди шукають нетипові вина. Утім, малих виноробів з офіційними ліцензіями поки не так багато. Одна з причин – для успішного старту необхідний капітал.

– Прийнято закон, і тепер є можливість отримати ліцензію. Однак для успішного бізнесу треба мати певні обсяги, – зазначає винороб з Львівщини Богдан ПАВЛІЙ. – У мене поки ще недостатньо вина. Цієї осені частково досаджував виноградники, а з наступного року планую шукати інвесторів та орендувати ще гектар-другий. Для мене одного це дуже дорого. Адже посадити виноградник коштує мінімум 30 тисяч доларів за гектар. Виноградники буду повністю переносити на Бакоту, вже визначився з асортиментом для цього регіону. Тішить те, що українське вино стає на ноги, і з’являється багато людей, які хочуть його пити та починають належно оцінювати.

Голова Союзу виноградарів-виноробів Вінниччини Георгій САМСОНЮК зізнається, що від початку виноробство було і залишається його хобі, тому отримувати ліцензію поки не планує.

– У нас все стабільно, розвиваємося, маємо свої виноградники. Наразі вистачає. Невідомо, чи буде сенс розширятися, – говорить винороб. – Ліцензії у нас немає, адже для наших невеликих обсягів вона нецікава. Виноробство – це не джерело доходу, це хобі. Якщо виходити на великі обсяги, то необхідні фінансові вкладення – в технології тощо. Наразі ми працюємо власною родиною. Очолюю спілку, яка допомагає виноградарям і виноробам насамперед у плані інформації. Але як малі винороби ми не відчуваємо державної підтримки. Так, минулого року була зроблена низка кроків назустріч малим виноробам щодо легалізації, і ті, кому це треба, хто відчуває перспективи, йде на це. А от коли вино переведуть у продукти харчування, тоді буде набагато більше бажаючих займатися цим легально. Щодо майбутнього, то, найімовірніше, потрібно буде або обрати той шлях, який пропонує держава, або… перестати цим займатися. На нашій виноробні ми багато експериментуємо, шукаємо та вибираємо найбільш вдалі сорти винограду для нашої землі. Вирощуємо понад 30 технічних сортів винограду, зокрема Нібіолло, Санджовезе, робимо нові вина Сапераві, Сухолиманське. Маємо цікавий технічний виноградник, будуємо свою маленьку виноробню. Тобто готуємо можливу базу для майбутнього старту бізнесу.

Розвиватися малим виноробам насамперед заважає чинна за- конодавча база, вважає Микола КАСЬЯНЕНКО («Виноман»):
– Людям мають спростити оформлення документів, а головне – зробити сухе вино продуктом харчування, як у Європі. Тільки тоді для виноробів будуть сприятливі умови. Серед виноробів нині є конкуренція, і це корисно. Адже краще вино визначає споживач. Приємно, що є люди, які надають перевагу саме моєму вину. Щодо можливого розширення виноробства, то маю певні межі: я хочу сам контролювати весь процес, нікому чужому це не довірю.