Винороби про гібриди - що варто знати й враховувати на виробництві
30.06.2020

Відомо, що сомельє вважають "ізабельні" нотки недоречними у вині. А "Ізабелка" то і є гібрид. І от з одного боку, "гібриди" то наче "недовино", але з кожним роком все більше виноробів прискіпливо вивчають тему гібридів. 

Це пов`язано з тим, що оці самі гібриди - це гіпотетична можливість зайнятися реальним виноробством за межами "виноробного поясу" планети, бо гібридні сорти можуть витримувати і спеку і холод. А також - гібридні сорти це можливість використовувати набагато менше хімічних сполук для захисту рослин від захворювань на виноградниках, прямий шлях до органічного виноробства.

Сторінка у Фейсбук під назвою "Сомельє в зелених штанях" попросили двох українських енологінь Аліну Тенеткау та Машу Скорченко дати фахові коментарі стосовно дуже важливих питань про майбутнє виноробної галузі. І ми починаємо цикл з теми "Гібриди", цей текст від Маші.

"Чому «органічний» тренд узаконив гібридні сорти винограду у багатьох виноробних регіонах?
Дедалі більше виробників сільськогосподарської продукції намагаються дотримуватися принципів органічного землеробства.

Ті з них, хто пройшов відповідну сертифікацію, ще й маркують свою продукцію зеленим листочком. Якщо ми бачимо такий значок на пляшці вина, то це значить, що воно зроблене з винограду, який виростили без застосування хімічних добрив, фунгіцидів, пестицидів та гербіцидів.
На жаль, загальноприйняте виноградарство передбачає використання цих речовини. Чому? Річ у тім, що виноград – це ліана роду Vitis, яка нараховує кілька десятків видів: V.vinifera, V.labrusca, V. amurensis, V.riparia, V.rupestis, V.cordifolia, V.aestivalis.

Вид Vitis vinifera, до якого належать сорти традиційні для виготовлення вина в країнах Старого Світу (Шардоне, Піно нуар, Рислінг тощо), є найвибагливішим. Представники V.vinifera не здатні переживати сильні морози, вразливі до філоксери та схильні до багатьох захворювань. Для боротьби з останніми, наприклад, застосовують ті самі фунгіциди. Однак є і хороша новина – вина з V.vinifera характеризуються чудовими органолептичними характеристиками.
Натомість інші види винограду (зокрема V.labrusca) можуть бути резистентними до багатьох хвороб та добре переживати різні природні негаразди, тобто вимагають значно менших «танців з бубном» та кроплення «хімією».

Однак є і погана новина – вино з цих ягід має нав’язливий неприємний смак.
Власне, заради виведення позитивних рис вчені почали схрещувати V.vinifera та інших видів Vitis. Таким чином з’явилися гібридні сорти. Колись вони були “половинчастими”, зараз можна знайти складні гібриди, де 7/8 припадає на європейську лозу і лише 1/8 на американську або азійську. Тобто органолептичні характеристики страждають мало, а витривалість рослини значно збільшується.

За допомогою сучасних гібридів, по-перше, виноградарство можна перенести в кліматичні зони з сильними морозами, коротким літом або високою вологістю. Наприклад, до Великобританії. Там уже вирощують Chambourcin, Seyval blanc, Solaris. Мені доводилося куштувати українські, польські, шведські, тайванські та японські вина, виготовлені із гібридів. Українські виявилися найкращими. Без жартів.
Але тренд на органічне та природозгідне сільське господарство вказує нам на інший туз у рукаві. Гібридні сорти дійсно менш уразливі до всіх нещасть, тому їх можна значно менше кропити. Або взагалі не кропити! І мова тут зовсім не про лінощі виноградарів. Йдеться і про повне виключення залишків хімікатів з кінцевого продукту, ґрунту, підземних вод – про підтримання екосистеми в цілому. Кожне кроплення, виконане із застосуванням трактору, збільшує карбоновий слід людства. Що менше кроплень, то менше забруднення повітря.
Мабуть, для балансу, варто додати трохи гібридо-песимізму. Згадаймо історію. Гібридні сорти з`явилися ще наприкінці 19 століття. Вони були такі слухняні, високоврожайні, завжди здорові, що в 1960-х роках займали практично третину всіх посадок винограду у Франції. Але смакові властивості не дали їм розкошувати надто довго. Тому поступово гібриди практично зникли з винної карти Франції.
Якщо ви спілкувалися з українськими мінівиноробами, то майже 100% чули, що вони починали з гібридів, але згодом перемкнулися на елегантні чисті сорти V.vinifera. Просто пояснення – вино з гібридів програє в органолептиці.

Попри це, гібриди вирощуються у багатьох виноробних країнах. Наприклад, канадська місцева система класифікації вин VQA (аналог європейської системи AOP) дозволяє їх використання. Baco Noir, Chambourcin, Chancellor, Couderc Muscat, Marechal Foch, Seyval Blanc, Vidal Blanc, Villar Noir – гібриди, з яких в Канаді можна робити сортові вина VQA. І це ще не все. У Європі використання гібридів для вин АОС заборонено.

Однак для IGP/VDP можна використовувати гібриди V.vinifera. І цим не нехтують не лише на периферії винного світу, у Великобританії, Швеції та Данії. В Австрії дозволено використовувати деякі гібридні сорти (Rathay, Roesler, Blütenmuskateller, Muscaris, Souvignier Gris) для виробництва Qualitätswein (QbA) – найвищої категорії якості. Навіть у Франції гібриди радо використовують на півдні країни.
Смаки змінюються, мода швидкоплинна. Можливо перша хвиля «гібридних» вин 20 століття швидко зійшла нанівець, а от друга, зумовлена глобальними змінами клімату та екологічним світоглядом молодого покоління, докорінно змінить виноробний світ.



КАЛЕНДАР
ЧИТАТИ ЖУРНАЛ
наверх