Вінницький білий трюфель, або Як з 1 гектара заробити 17,5 тисячі євро в рік
30.01.2017

Останнім часом дехто з аграріїв задумується над тим, аби підвищити рентабельність свого виробництва та знайти вільну нішу, в якій немає великої конкуренції, а дехто хоче створити довгостроковий високоприбутковий бізнес не лише для своїх дітей, але й для внуків. Плодоовочеві культури потребують великих інвестицій часу, знань та грошей. Окрім того, втрата основних ринків збуту та їх перенасиченість, неможливість вийти на нові, висока конкуренція та загальне зубожіння населення збільшують ризик втрати всіх інвестицій, особливо коли проти тебе виступають професіонали, які працюють з цими культурами не одне десятиліття.

Декілька місяців тому з`явилася новина про створення першої трюфельної ферми в Україні, до того ж Прем’єр-міністр заявив  про доцільність прийняття закону «Про дикорослі рослини», який дозволить експортувати плоди червонокнижних рослин закордон за тверду європейську валюту. Все це не просто так. Та мало хто знає, що трюфель вже більше століття культивується на українській землі. Проте місцевим жителям цей делікатес відомий під іншими назвами: волове або земляне, земне, чорне, біле сер- це, брувля чорна, хрупіль білий, сосновий, баранівка, трувля біла, томбалан, жирушка...

Сьогоднішня наука говорить про трюфель, як про симбіоз між рослиною, грибом, бактерією та тваринами. Росте трюфель у ґрунті на глибині аж до 0,5 м, а інколи в симбіозі з коренем рослини-господаря. Зараз трюфель маловідомий гриб, майже забутий, лише одиниці грибників знають, як він виглядає і де його шукати. А раніше він був дуже популярний та мав великий попит (в деяких поміщицьких горішниках його урожай дорівнював урожаю білих грибів). Трюфель великими партіями експортували з царської Росії до Франції.

Вихід один – бути першим, відкривати нові високорентабельні ніші, у яких немає конкуренції. Такою вільною нішею в Україні є вирощування білого та чорного трюфеля. Секретами вирощування трюфеля у фундукових садах ділиться власник ферми SunBerry Ukraine, що на Вінничині, Олександр ДЖИГА.

На території теперішньої України для пошуку цього делікатесу використовували баранів та навіть ведмежат і свиней, але оскільки свині можуть швидко з’їсти знайдений скарб та сильно руйнують ґрунт, для цієї мети почали дресирувати собак. Головними ознаками для збиральника трюфелів є випукла розтріскана поверхня, проритий дикими свинями та оленями ґрунт, рої трюфельних мушок, які вечорами зависають над місцем росту гриба, де відкладають свої яйця, аби потім їхні личинки ним харчувалися. Якщо ти знайшов один гриб, потрібно шукати поряд ще. Гніздо трюфеля зазвичай складається з 3-7 плодів. На промислових плантаціях трюфелі збирають з GPS-трекером, на якому позначають місце знахідки. Таким чином складається електронна карта росту плантації та відстежуються тенденції урожайності.

Зазвичай для дресирування вибирають 3-4 місячних самок свиней, які здатні відчути запах трюфеля на відстані 20 метрів і які упродовж 12-15 років будуть надійними помічниками. Коли свинка починає рити землю, її відганяють і викопують плодові тіла. Але свиня швидко втомлюється і довго працювати не може, тому краще використовувати собак. Так, можна обирати будь-яку породу, крім мисливських, які відволікаються на дичину та сторонні запахи. До слова, існує навіть спеціальна порода собак, яка традиційно використовується в Італії для пошуку трюфелів. Однак найкраще себе зарекомендували коротконогі пуделі та дворняжки з грайливим, спокійним характером, переважно самки. Їх поять молоком з відваром трюфеля, потім дають хліб з цим грибом. Коли щенята підростають, їх дресирують спочатку в кімнаті, ховаючи натерті грибами дерев’яні іграшки або продірявлене яйце «Кіндер-сюрпризу» з трюфелем всередині. Щеня, яке знайшло схованку, отримує їжу. З часом тренування відбуваються у дворі, садку, лісі.

Оскільки спори трюфеля не проростають на поверхні ґрунту, як у інших грибів, і не розносяться вітром, йому необхідно приманити сильним приємним ароматом диких свиней, оленів, козуль, білок, мишей, трюфельних рудих мух (Suillia tuberiperda), які їдять плодові тіла, тим самим допомагаючи в поширенні гриба на інші території своїми екскрементами з неперетравленими спорами. Екскременти тварин є також поживним середовищем для проростання спор.

Трюфельні плантації закладають двома способами:
1) шляхом висадки інокульованих саджанців в неперезволожені, піщано-глинисті карбонатні ґрунти, багаті залізом, сіркою й органічними рештками рослини-господаря, які добре прогріваються сонцем;
2) шляхом інокуляції спорами трюфеля, що активовані спеціальними агрегатами коріння рослини-господаря, яка вже існує на плантації, попередньо простерилізованій та збагаченій спеціальним стимулятором при- живання мікоризи.

Найкоротший шлях для того, щоб отримати перший урожай трюфеля, – знайти старі плантації, заражені спорами гриба (адже трюфель може добре плодоносити на одному місці більше 100 років, а промислові плантації здебільшого використовуються 50 років з максимальним урожаєм в 20-річному віці), облаштувати їх і одержувати прибуток, за рахунок якого збільшувати плантацію. Так зробили і ми – команда «Мікосинергія», до складу якої входять фермери та науковці, що працюють над вивченням та розмноженням трюфеля вже понад 20 років та мікоризували не один десяток гектарів землі.

Скільки ж буде коштувати закладка 1 гектара трюфельної плантації?
Інокульовані саджанці ліщини коштують 10 євро за 1 рослину. Тобто 1 гектар найдешевшого трюфеля принесе на десятий рік 1800 євро прибутку, а на 20-й – 43200, це 2160 євро в рік. Найдорожчий п`ємонтський трюфель при мінімальній ціні на нього 2000 євро принесе власнику плантації за 20 років 350 900 євро прибутку, а це 17 545 євро  в рік з 1 гектара! А якщо врахувати урожай фундука, то рентабельність виробництва збільшується в рази.

Зараз, на жаль, немає змоги продавати гриби, вирощені на трюфельних фермах, легально. Потрібно внести відповідні зміни до Червоної книги України щодо промислового розведення цього гриба, прийняти відповідний підзаконний акт, удосконалити закон «Про дикорослі рослини», який визначає можливість експортування «дарів лісів» і лише тоді трюфелі можна буде продавати не тільки в Україні, а й експортувати до Європи. Сьогодні, як правило, продаж трюфеля з України відбувається нелегально та через посередників зі Словаччини, Польщі та Угорщини. Далі товар транспортується в Італію, Великобританію, Росію, Францію, Ізраїль і Канаду, але уже під європейськими логотипами. Іноді деякі україніці самі вивозять товар через кордон: у такому випадку при ціні відбірного делікатесу 40 000 євро  за партію половину доводиться віддавати «у кишеню» митникам.

В Україні ціна на трюфелі досить висока: ресторатори Києва, Львова, Одеси та Дніпра готові платити від 4000 грн до 10000 грн за кілограм якісного товару для заміщення імпортних французьких грибів. Як правило, схема така: постачальники трюфеля імпортують невеличку партію французьких грибів та змішують з українськими і тоді отриману значно більшу партію продають в ресторани. Цікаво те, що практично всі рослини піддаються мікоризації чорним та білим трюфелем, окрім хрестоцвітих (оскільки вони ви- діляють токсичні для мікоризи речовини). Завдяки мікоризації рослина збільшує свою кореневу систему від 2 до 200 разів, а це створює суттєву стимуляцію мікоризованих рослин, робить їх стійкішими до посухи, хвороб та дозволяє краще засвоювати поживні речовини. При цьому плодове тіло трюфеля з’являється на 6-12-й рік після інокуляції тільки на деревах-господарях.

Як свідчить практичний досвід виробників трюфеля, найбільш придатними для мікоризації є горіхоплідні дерева. Волоський горіх теж інокулюється і хоча плодових тіл трюфель на ньому не утворює, але розкладає токсичні виділення коренів, що уберігає сусідські дерева від пригнічення при сильній густоті посадки. За рахунок інтегрованої системи живлення та зрошення перші трюфелі в інтенсивних горіхових садах можна отримати уже на 5-й рік після інокуляції. Мікоризація трюфелем відкриває нові перспективи збільшення рентабельності та урожайності для зернових культур.

Багато хто цікавиться, чи не буде обвалу ціни на трюфелі. Моя відповідь: 99%, що не буде. Поясню чому. Старожили трюфельного бізнесу пам’ятають, що в післявоєнні роки у Франції за сезон збирали до 300 тонн делікатесу. Однак у 2010-11-х роках за один сезон вдалося зібрати лише 25 тонн. Головними причинами зни- ження врожаю грибники називають занепад сільського господарства й експансію інших грибів, але ряд експертів звинувачує в цьому глобальне потепління. Справа в тому, що трюфель дуже чутливий до зміни клімату. Наприклад, влітку 2003-го року у Франції була сильна посуха, внаслідок чого загинуло 75% дикорослих трюфелів. На думку експертів, якщо нічого не робити, то під впливом глобального потепління сезонний врожай делікатесів в найближчі роки знизиться всього до 10 тонн.

З іншого боку, культура споживання трюфеля в Україні зростає, а отже, збільшується попит. Ще один фактор – високий заробіток на туризмі. У світі з кожним роком набирає популярності зелений туризм і, зокрема, один
з його підвидів – полювання на трюфель. Винахідливі європейці вже майже століття заробляють на цьому. Так, полювання на трюфель тривалістю 2 години коштує для групи 360 євро, забрати знайдений білий трюфель обійдеться у 350 євро за 100 грам, а чорний – у 60 євро. А якщо ви захочете, щоб вам приготували вишукану страву з делікатесу, потрібно буде викласти ще 50 євро. Клімат України ідеально підходить для отримання рекордних врожаїв якісного перигорського трюфеля. Досвід використання технології проекту «Мікосинергія» для вирощування трюфеля та численні дослідження ареалів росту цього гриба в Україні дали змогу побудувати чітку покрокову карту створення трюфельних плантацій в умовах України.



ИНТЕРНЕТ-МАГАЗИН
ЧИТАТЬ ЖУРНАЛ
наверх