Ті, що повстали з попелу: досвід відродження садівничої компанії з перших уст
02.01.2019

Основне в бізнесі – прихильність до своєї справи. Якщо є прихильність, рано чи пізно бізнес налагодиться. А ось інвестиції, як би багато їх не було, мають властивість закінчуватися. Тому без наполегливої праці, управління підприємством у ручному режимі й постійної уваги до процесу побудувати успішну компанію неможливо. Цю послідовність можна сприймати як гасло, та краще керуватися нею, як інструкцією для подальших дій. У цьому на власному досвіді переконалася керівник великого сільськогосподарського підприємства ТОВ «Еко Ніка» Олена ГУР’ЄВСЬКА. За 3,5 роки їй удалося повернути до життя підприємство-банкрут і вже отримати перші прибутки (їх, до слова, спрямовують на розвиток садівничого господарства, переробного заводу і навколишніх сіл).

 

Хоча спершу завдання стояло не з легких, зараз «дитя асфальту», як жартома називає себе Олена, тримає під контролем господарство площею 1000 га, з яких 450 га займають сади, ще близько 200 – зернові, баштанні культури та овочі. Про те, як відроджувалося підприємство, його перспективи та нову економічну політику, читайте в інтерв’ю керівника тиврівського гіганта Олени Гур’євської.

«Садівництво і Виноградарство. Т.І.»: У 2015 році під вашим керівництвом садівнича компанія «Поділля» трансформувалася в ТОВ «Еко Ніка». У садівництво ви прийшли з іншого бізнесу і разом зі своєю командою почали працювати на цьому підприємстві не в найкращий період його історії – були борги, проблеми, чи не так?
Олена ГУР’ЄВСЬКА:
Ми прийшли на це підприємство, коли воно перебувало на межі банкрутства: майно під
заставою, протерміновані на рік-два кредити в банках, більше 29 млн. кредиторської заборгованості, створеної буквально за півроку, близько 700 тис. гривень невиплаченої зарплатні. Ситуація в цілому була досить важка, в принципі, сьогодні в аналогічній знаходяться багато господарств. Цей рік – перший, коли ми більш-менш спокійно ведемо бізнес після переоформлення підприємства на себе.

«Т.І.»: Чому все ж вирішили займатися цим непростим бізнесом, та ще й в господарстві з таким «спадком» від попередніх керівників?
О.Г.:
Досі про це думаю, та, на жаль чи на щастя, не вплутуватися в боротьбу за підприємство було не можливо. Довгий час я займалася сільськогосподарським бізнесом, будучи керівником компанії дистриб`ютора засобів і систем захисту рослин. Вона на ринку з 2000 року, в портфоліо досить дипломів, нагород, сертифікатів – надійна і стабільна компанія зі сформованим колективом. Ми дуже дбайливо і лояльно ставилися до своїх клієнтів, співпрацювали з багатьма господарствами «Вінницясадвинпрому», допомагали не тільки системами захисту і постачанням хімії, а й в консультаційному плані, фінансуванні, вирішенні виробничих питань. Підприємство «Поділля», де на той момент було 8 засновників, кредитували з 2002 року. Негаразди в цій компанії почалися з «міжусобиць» керівництва і нашарувалися в інших секторах, як снігова куля, зачепивши і нас. Проблеми потрібно було вирішувати. Сьогодні тут працюють практично всі фахівці зі старої команди: засновниками були головний агроном, головний економіст, бригадири – ті люди, котрі це підприємство створювали. Я їм дуже вдячна, це досить сильна команда професіоналів. Думаю,
якби вони не побачили в нас перспективи, не залишилися б із нами працювати. А це – неабияка підтримка.

«Т.І.»: Суперечки за підприємство ви виграли, взяли керівництво в свої руки, вивели компанію з боргової ями і відроджуєте її. Впевнені, нашим читачам захочеться більше дізнатися про вас як людину і фахівця. Хто ви за професією?
О.Г.:
У мене три вищі освіти: перша – технічна, інженер, друга – економічна, третя – агрономічна: закінчила
аспірантуру, незабаром буду захищати кандидатську дисертацію. Очі бояться, руки роблять!

«Т.І.»: Якими були ваші перші дії на під приємстві «Еко Ніка»? Господарство дуже велике, опишіть його на той момент. Із чого почали зміни? Довелося сплатити борги?
О.Г.
: Ми почали з латання дірок: виведення з іпотеки заставного майна, погашення кредитів у банках, ознайомлення з виробництвом і планування. На жаль, щороку ми дискуємо якусь культуру. Коли прийшли сюди, сортовий набір культур був дуже великий, росло практично все. Проаналізувавши ситуацію, ми побачили, що чимало насаджень збиткові, нерентабельні. Перше – передискували бузину, завезену з-за кордону й не адаптовану до наших умов. У 2016 році – аґрус, цьогоріч – ожину. Адекватної ціни на аґрус немає, з тієї ж причини другий рік поспіль практично не збираємо жимолость. А ось полуниці, навпаки, в минулому році посадили 5 га, в цьому – 6 га. В цілому у нас 450 га саду: яблука, груші, сливи, черешні, вишні. Для посадки вибираємо середні та пізні сорти, щоб зайняти свою нішу на ринку. Є 6 га смородини і 3 га лохини, яка спочатку була неправильно посаджена; сьогодні ми її лікуємо, підживлюємо. Для збору ягід
на свіжий ринок використовуємо холодильник тимчасового охолодження, встановлений прямо на полі, і холодильник-склад на 200 т. Є теплиці площею близько 1,5га. Вирощуємо овочі, польові культури, баштанні. Почализайматися своїм рибним господарством на озері, площею 26 га: запустили рибу.

«Т.І.»: Разом із землею та насадженнями вам «у спадок» дістався і потужний переробний завод. Розкажіть докладніше про нього.
О.Г.:
Це завод із переробки фруктів і ягід на сік прямого віджиму, його площа 2,8 тис. м². Є крило шокової заморозки – три холодильних камери по 100 т кожна,морозилки, що охолоджують до -18°C. Є обладнання для яблучних чіпсів, що поки не використовується. Сьогодні працює тільки цех із виготовлення соку. Тут установлено обладнання для виробництва соків прямого віджиму австрійської компанії VORAN. За зміну ми переробляємо 3 т яблук. Принцип дії такий: яблуко заходить у контейнері, піднімається, миється, додатково вибирається листя та інше сміття, проводиться ще одне миття подрібнення, і фрукти прямують на прес. Далі сік витікає в центрифугу, в якій очищується, йде в пастеризатор – нагрів до 81,5°C, і на розлив у бочки, скляну пляшку, пакети біг-ін-бокс. Завершальний етап – наклейка етикетки і відправка соку в термотунель. Сік продається під ТМ «Дари Поділля». В асортименті – 100% яблучний і п’ять купажів – із малиною, полуницею, чорною і червоною смородиною, чорноплідною горобиною (10% ягідної сировини, 90 – яблучної).

«Т.І.»: Куди сьогодні продаєте свою продукцію?
О.Г.:
Ягоди і фрукти йдуть на свіжий ринок і переробку, а також виготовляємо свій кінцевий продукт – соки
прямого віджиму. Раджу колегам вибирати ринки збуту у себе на місці, поруч із виробництвом. В умовах сьогодення вище голови не стрибнеш: немає повноцінної культури споживання яблук і багатьох ягід. І дуже важливий момент: нинішні перегони в демпінгу цін серед виробників – шлях до краху. Раніше це підприємство гналося за обсягом, продукція падала в ціні, далі демпінг і, як результат – банкрутство. Так, ми продаємо дорого, але гарантуємо якість продукції та обслуговування. А якщо демпінгувати, в результаті заробляють тільки посередники. Ми власноруч нищимо свій бізнес! Є собівартість реалізації, і її потрібно дотримуватися. Для цього існують профільні асоціації, – я, наприклад, дуже вдячна «Вінницясадвинпром» та «Укрсадвинпром»: зателефонувала і запитала ціну літнього яблука. Коли всі будуть тримати приблизно один і той же рівень цін, ринок не зупиниться. Краще думати, як охолоджувати, як виходити на кінцевий продукт, ніж убивати ринок.

«Т.І.»: Чи збираєтесь експортувати свою продукцію?
О.Г.: Експорт на сьогодні – ризикована справа. Поперше, викручують руки, і досить важко працювати; наприклад, на яблучний сік існують квоти. Другий момент – сертифікація: ХАССП, Global G.A.P. коштують досить дорого, до того ж їх треба щорічно оновлювати. А це, як мінімум, 100-150 тисяч додаткових витрат, і лишається незрозумілим, чи вдасться підписати контракт. Є ще шокова заморозка, але сформувати партію потрібного об’єму складно. Хтось хоче окрему ягоду, хтось – брикетом, у мішку, у коробках. Заморожувати можна, та краще це робити за наявності контракту із прописаними вимогами до продукції.

«Т.І.»: Маючі такі площі та виробничі потужності, ви, напевно, задумувалися над диверсифікацією виробництва, підкоренням нових горизонтів. Куди плануєте рухатися далі?
О.Г.:
Зараз ми вивчаємо можливість створення спиртних напоїв, уже пробували робити зі свого соку кальвадос. Потрібно виготовляти кінцевий продукт, якісний, нехай у невеликій кількості, – тоді у нас буде можливість його реалізувати. Згодом плануємо налагодити виробництво яблучного оцту. Плодово-ягідне вино – теж перспективний напрямок. Нам не потрібно інвестувати мільйони доларів у потужності на тисячі робочих місць. Достатньо організувати невелике виробництво для переробки власної продукції, що дозволить нам переробити нашу сировину, не дасть їй зіпсуватися. Адже існує проблема зі збором урожаю: яблуко, полуниця, смородина в дощ або обсипаються, або тріскаються. Смакові якості плодів залишаються хорошими, але погіршується товарний вигляд. Переробляємо і виходимо з ситуації – ще одна можливість заробітку. Майбутнє все-таки за переробкою – кінцевим продуктом, що має свій термін придатності та високу якість.



ИНТЕРНЕТ-МАГАЗИН
ЧИТАТЬ ЖУРНАЛ
наверх