Плодово-ягідне розсадництво в Україні: Чому не працює мантра «Купуй українське»?
03.11.2017

Якісний садивний матеріал – це запорука високих врожаїв та конкурентноспроможної продукції. В Україні зареєстровано 94 розсадники, проте, на жаль, у більшості випадків українські садівники віддають перевагу закордонному садивному матеріалу як більш безпечному та якісному порівняно з вітчизняним. Чому український садивний матеріал неконкурентоспроможний на вітчизняному ринку та як змінити ситуацію на краще, розповів заступник голови Асоціації «УКРСАДПРОМ» Борис БЕЗОЛЮК.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА:

Борис Васильович БЕЗОЛЮК, заступник голови Асоціації «УКРСАДПРОМ» за напрямком «Розсадництво». Має багаторічний теоретичний і науковий досвід роботи в садівничій галузі, зокрема, в сфері агрономії та розсадництва. За більш ніж 30-річну кар’єру пройшов значний трудовий шлях. Закінчивши Уманський сільськогосподарський інститут за спеціальністю вчений агроном плодоовочівник, до 1995 року працював за фахом в ОВГ «Фастівське» Українського НДІ садівництва, пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи Кримської дослідної станції садівництва. Упродовж 10 років очолював Управління садівництва та виноградарства Міністерства аграрної політики та продовольства України. Після завершення державної служби працював на керівних посадах у садівничих господарствах. Пройшов курси з садівництва та виноградарства «Машав» (Ізраїль). Відвідував і вивчав досвід ведення садівництва та розсадництва в Німеччині, Голландії, Бельгії, Австрії, Франції, Іспанії, Італії, Польщі та Молдові.

«Садівництво і Виноградарство. Технології та Інновації»:  Борисе Васильовичу, як би ви охарактеризували стан плодово-ягідного розсадництва в Україні? Чим він зумовлений?

Борис Безолюк: Передусім, потрібно розмежувати вирощування плодових саджанців (зерняткових, кісточкових і горіхоплідних), ягідних кущових (смородина, малина, лохина тощо) та суниці садової. Стан плодово-ягідного розсадництва в Україні зумовлений потребою в саджанцях самих виробників. І оскільки наше садівництво розвивається хаотично, стрибкоподібно, з певними злетами і падіннями, то і потреба в садивному матеріалі має такий же характер. За останні два роки в сільськогосподарських підприємствах значно зросли площі насаджень малини, лохини, смородини і суниці садової. Потреба в садивному матеріалі цих культур спонукала виробників до закладання маточників і вирощування власних саджанців. Особливих складнощів при цьому не виникає: підприємець завозить вихідний садивний матеріал, вносить до державного реєстру сорти, готує ділянку, висаджує весною і восени, а згодом отримує розсаду з коефіцієнтом розмноження 25-30 штук. І якщо вихідний матеріал був високої сортової категорії, а агротехніка на належному рівні, то такі саджанці ні в чому не поступаються і навіть мають переваги порівняно з імпортованими. Такий шлях обирає більшість розсадників з вирощування кущових ягідників та суниці садової. Позитивними факторами є створення лабораторій in vitro, будівництво стаціонарних теплиць та майданчиків для розмноження саджанців із закритою кореневою системою. Вкладаючи великі інвестиції в інфраструктуру, ми можемо сподіватися, що такі підприємства прийшли «надовго», і з часом будуть оперативно реагувати на потреби ринку.

Зовсім інша ситуація з вирощуванням саджанців плодових культур. Складнощі полягають у тому, що потрібно заздалегідь визначити стратегію розвитку підприємства, закласти маточні насадження різних порід оздоровленим матеріалом класу «базовий», чітко визначившись з сортовим асортиментом і передбачивши потреби ринку в майбутньому. І найголовніше  – необхідно, щоб ринок саджанців був відносно стабільним. Впоратися з таким завданням складно, тому багато розсадників плодових культур «зникають» з ринку. Стан виробництва саджанців плодових культур, особливо кісточкових, не задовольняє потреби вітчизняних садівників.

«Т.І.»:  Справді, дуже часто садівники нарікають на якість садивного матеріалу та воліють купувати його за кордоном. На вашу думку, чому так відбувається?

Б.Б.:  Європейські розсадники мають давні традиції, бізнес передається з покоління в покоління. Вони, як правило, характеризуються вузькою спеціалізацією. Одні вирощують високоякісні підщепи та матково-черенкові сади, інші, купуючи підщепи  живці, займаються безпосередньо виробництвом саджанців. Більшу частину саджанців європейські виробники вирощують під «замовлення», отримуючи аванс за рік-два до реалізації. Вітчизняні виробники здебільшого працюють «з колес», орієнтуючись на власний досвід. Якщо говорити про саджанці яблуні, то в Україні близько десяти розсадників вирощують якісні саджанці обсягом 1,2-1,5 млн штук під замовлення. А це 550-600 га сучасних інтенсивних садів. Звичайно, що цього замало. Ще одна причина – це асортимент садивного матеріалу. В країнах Європи виробники, як правило, об’єднані в спілки, асоціації тощо. Тому вони мають змогу при відносно невеликих фінансових витратах ставати власниками права на розмноження нових сортів. В Україні таке «задоволення» не можуть собі дозволити навіть великі агропромислові холдинги. У провадженні нових сортів яблуні ми відстаємо щонайменше на один цикл вирощування, тобто в середньому на 15 років. Приміром, якщо ми масово висаджували сорт Гала, то в Європі були вже «на виході» клони сорту – Галаксі, Шніга тощо.

Неможливо не звернути увагу на якісні показники саджанців європейських виробників. В країнах Європи упродовж багатьох років працює система тестування вихідного садивного матеріалу, а в разі потреби – його оздоровлення і прискорене розмноження. Відсутність відомих вірусних та інших прихованих захворювань поліпшує на 30% стандартні показники саджанців. Другим важливим фактором є тривалість вегетаційного періоду (з початку березня до кінця листопада) і температурні показники (20-25 °С влітку, 10-12 °С весною та восени). Саме за таких температурних режимів найбільш інтенсивно відбувається ріст кореневої та надземної частини саджанця. Третій фактор – високий рівень агротехніки. Збалансоване внесення мікро- та макродобрив (до 10 разів за вегетацію), хімічний захист від хвороб та шкідників (до 25 обробок), використання стимуляторів росту та пагоноутворення, застосування гербіцидів для боротьби з бур’янами тощо. Четвертий фактор – суворе дотримання сівозмін. Саджанці зерняткових не повертаються на попереднє місце вирощування протягом 4-5 років. Як правило, виробники, вирощуючи саджанці упродовж двох років, переходять на нові орендовані площі. Всі ці, а також інші фактори дозволяють європейським розсадникам розводити саджанці високої якості. Але повторюю, що і в Україні є розсадники, які вирощували і вирощують садивний матеріал, якість якого відповідає європейському рівню.

«Т.І.»: За вашими оцінками, який обсяг ринку займають нелегальні розсадники і які ризики виникають через їхню діяльність?

Б.Б.: Передусім, давайте розглянемо, що таке «нелегальні розсадники»? З точки зору законодавства, це ті виробники, які не внесені до «Державного реєстру суб’єктів насінництва та розсадництва». Станом на 2017 рік до Державного реєстру суб’єктів насінництва та розсадництва внесені 94 виробники садивного матеріалу плодово-ягідних культур. Це як розсадники з великим обсягом виробництва (мільйон і більше саджанців плодових), так і невеликі фермерські господарства з обсягом до 10 тис. штук, орієнтовані здебільшого на приватний сектор. «Нелегальні розсадники» також можна розділити на ті, що вирощують велику кількість саджанців (в основному для власних потреб) і на невеликі приватні розсадники з обсягами вирощування від 500 до 2000 штук. Який обсяг ринку займають «нелегальні розсадники», оцінити важко. На мій погляд, нічого поганого в тому не буде (враховуючи фінансовий стан селян), якщо якийсь виробник виростить 200-1000 штук саджанців і продасть їх своїм односельчанам для висаджування на власних подвір’ях. Це все одно, що продати на ринку власноруч вирощені яблука, груші, абрикос чи сливу. Інша справа – виробники, які вирощують нелегально великі партії садивного матеріалу. Вони не показують виробництво саджанців у бухгалтерській звітності, значно занижуючи їх вартість, не платять податки та роялті, не ведуть обов’язкових апробацій насаджень тощо. З відміною Закону України «Про збір на розвиток виноградників, садів і хмелярства», де обов’язковою умовою для фінансування було придбання садивного матеріалу тільки у виробників, внесених до Державного реєстру, кількість «нелегальних розсадників» відчутно збільшилася. Їх необхідно повернути в правове поле прийняттям відповідних підзаконних актів та адміністративними заходами. Тобто потрібно створити всім виробникам садивного матеріалу однакові правила гри.

«Т.І.»: Чи відповідає асортимент сортів, які пропонують українські розсадники, запиту виробників, адже зараз українські садівники імпортують більш затребувані на світовому ринку сорти?

Б.Б.: Якщо розглядати асортимент суниці садової (49 сортів в Державному реєстрі), малини (31 сорт), смородини (30 сортів) і врахувати, що значна кількість нових сортів завезена, висаджена і очікує свого внесення до Державного реєстру, то для виробників ягідної продукції значних проблем не повинно бути. Необхідно буде лише ознайомитися з сертифікатом на продукцію та заздалегідь домовитися з виробником про асортимент та обсяги поставок. Асортимент плодових саджанців, а особливо яблуні, яка в наших насадженнях становить до 70%, явно не влаштовує наших виробників. І на це є багато причин. Деякі з них я вже озвучив. Зупинюсь на інших. В Україні система введення в Державний реєстр сортів багаторічних культур потребує певних змін. У європейських країнах так звані «Сорти суспільного надбання», які вирощують 25 років і більше, можна розмножувати і реалізовувати вільно. Чому тоді в Україні такий загальновідомий сорт як Ренет Симиренка, який має більш ніж 75-річну історію, необхідно вносити в Реєстр, а виробник саджанців має сплачувати ро ялті? На мою думку, роялті необхідно виплачувати безпосередньо виробнику саджанців, оскільки саме він сприяє збереженню цього унікального сорту.

Окрім того, виробник садивного матеріалу залежить від підтримувача сорту. Про яке тестування, оздоровлення та створення маткових насаджень може йти мова, якщо більше 50 сортів черешні, абрикосу, яблуні, які були в Реєстрі до 2016 року, в 2017 році вже зникли? Український виробник саджанців багаторічних культур, який прагне працювати в правовому полі, сьогодні «затиснутий в лещата». З одного боку, садівники і ринок потребують нових розрекламованих сортів, з іншого – правові колізії та фінансові можливості не дозволяють задовольнити їхні потреби. І закінчуючи тему сортів, не можу не застерегти тих садівників, які планують закладати сади на великих площах. Не все вирощене в країнах Європи, можна впроваджувати в Україні. Значні площі яблуневих садів, які були посаджені з 2005 до 2011 року імпортним садивним матеріалом взимку 2012 року значно підмерзли, в багатьох господарствах були зафіксовані прояви «бактеріального раку» та бактеріального опіку (ірвінія) плодових. Навіть протестовані на відсутність цих небезпечних хвороб саджанці можуть з часом проявити симптоми захворювання внаслідок несприятливих умов перезимівлі. Щодо сортів груші, то, на мій погляд, для більшості регіонів України, крім Чернівецької та Закарпатської областей, необхідно відмовитися від насаджень сорту Конференція. Цей сорт, посаджений в господарствах Київської, Черкаської, Вінницької, Тернопільської, Хмельницької та інших областей, в 2012 році підмерз настільки, що багато насаджень були розкорчовані, а ті, що залишилися, не відновили свій потенціал і наполовину. Помилковою є практика поширення сортів типу Брейбурн, Грені Смітт в центральні, північні та західні регіони України. Обмежений вегетаційний період та недостатня сума ефективних температур не дозволяє отримувати якісні за смаковими властивостями плоди.

«Т.І.»:  Борисе Васильовичу, ви вже кілька місяців обіймаєте посаду заступника голови Асоціації «УКРСАДПРОМ». Які цілі ставите перед собою?

Б.Б.:  Два місяці тому ми провели виробничу нараду з питань плодово-ягідного розсадництва.

За результатами наради були визначені основні напрямки діяльності Асоціації «УКРСАДПРОМ» з подолання проблем у плодово-ягідному розсадництві. Насамперед, це об’єднання виробників плодово-ягідної продукції з виробниками садивного матеріалу в Асоціації «УКРСАДПРОМ». Мета такого об’єднання полягає у плануванні розсадницької діяльності та вирощуванні садивного матеріалу «під замовлення». Окрім того, важливими моментам також є лобіювання спільних інтересів, внесення змін до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» в частині «введення сортів в Державний реєстр», проведення роботи щодо добровільної сертифікації розсадників, внесення перспективних сортів до Державного реєстру, а також надання розсадникам консультативної допомоги. Як бачите, поставлених завдань багато, будемо працювати над їх вирішенням.

Аліна СТЬОЖКА



Календарь событий
ИНТЕРНЕТ-МАГАЗИН
ЧИТАТЬ ЖУРНАЛ
наверх